BooksUkraine.com » Фантастика » На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова 📚 - Українською

Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

72
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На перехресті простору та часу" автора Сніжана Федорова. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 58
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Андрій

     Отже, Андрія заштовхали в машину, затулили йому рота і притиснули до носа щось м'яке, з солодким запахом. Кілька секунд він намагався пручатися, але раптово його охопила непереборна сонливість. Він миттю провалився у темряву.

     Прокинувся він уже вранці. Розплющивши очі, він побачив, що лежить на ліжку в білій кімнаті. Обстановка та стіни зовсім не були схожі на його кімнату у гуртожитку. Одне біле ліжко. Світла тумбочка та шафа. Квіти на підвіконні, акваріум з екзотичними водоростями…

     Через кілька хвилин Андрій згадав, що його викрали.

     Він підхопився, підійшов до вікна і відсунув штору. Перед будинком знаходилася велика галявина, а за нею – живоплот. Місце йому було зовсім незнайоме.

     Але, ось двері відчинилися, і до кімнати зайшов... доктор Говоров.

     – Ви? – здивувався Андрій.

     – Навіщо ви мене сюди відвезли?

     – Тому що, як з'ясувалося, ти уявляєш цінність для науки нашої держави.

     – Ось як? – обурився юнак. – А хіба не можна було це сказати у мене вдома?

    – Розумієш, Андрію, є речі, які стосуються державної таємниці. І навіть твоїм батькам її не треба знати.

    – А як Ви собі це уявляєте? Ви думаєте, що якщо вкрали мене, то мої батьки залишать це просто так? Ви мою маму не знаєте! Чому Ви їм нічого не сказали?

    – Андрію, результати твоїх тестів були опрацьовані остаточно лише вчора. В нас просто не було часу. Ось, ми й взяли тебе гарячими слідами.

    – Навіщо?

  – Не дай Боже, влипнеш зі своїми однокурсниками в яку-небудь історію, а потім поратися з тобою!.. А так – одразу будеш у нас під контролем.

   – Чому я маю бути у вас під контролем? Я вільна людина! І можу робити все, що я хочу! А я хочу потрапити до себе на навчання! Негайно! - вигукнув Андрій, подумавши, що якщо він почне зараз спілкуватися з Віктором Івановичем, то той прислухається до його «волевиявлення» і відпустить.

     Але Говоров лише тихенько засміявся.

    – Ох, юначе, Ви такий наївний! Правила написані для пересічних обивателів.

    – А я хто?

    – А Ви – унікум, дуже потрібний нашій державі.

    – Державі ми всі потрібні. А держава думає про те, що мені потрібно?

   – Але Ви ж розумієте, що держава має керуватися найвищим інтересом. А всі ми маємо служити їй.

   – Я так не вважаю. Нехай держава спочатку подбає про мене, щоб я відчував, що я їй щось винен.

   Говоров знову засміявся.

    – Завжди нашим вищим обов'язком вважався захист Вітчизни! Без жодних там Ваших роздумів із цього приводу.

    – Ось саме так – Вітчизни! Але не держави! Для мене Батьківщина – це наша земля. Але, аж ніяк не депутати, силові структури та інші органи влади!

    Лікар трохи здивувався від цих слів юнака.

   – Я, якщо хочете, загалом у цьому сенсі – анархіст. Моїх дідуся і бабусю їхня держава навчала, лікувала власним коштом, давала багато пільг. Тому вони любили і цінували Радянський Союз. Що робить зараз «моя» держава? Тільки тягне всі сили з батьків. Чому тоді я щось винен такій державі? Ще мій дід казав: «Держава для людей, а не люди – для держави»!

    – Ох, не чує Вас СБУ, юначе! – докірливо похитав головою Віктор Іванович.

    – Не лякайте мене. І в чому я маю захищати її інтереси?

   – У найважливішій та глобальній таємниці всього людства – таємниці смерті. Давай я поясню тобі перспективи свого подальшого життя і, можливо, роботи. Ти знаєш те, чого ніхто не знає. Тому ти нам потрібен. Сам розумієш, у разі відмови з нами працювати ми не можемо відпустити тебе. І питання про те, що з тобою робити, повисне у повітрі…

    Якщо ти співпрацюватимеш з нами, ти нічого не потребуватимеш. У тебе завжди буде цікава робота, чудово оплачувана, подорожі (звичайно, під нашим наглядом!), Спілкування з цікавими людьми, навчання, яке тільки забажаєш (якщо забажаєш!) ...

     – А що буде з моїми батьками?

     – З ними все буде чудово. Якщо співпрацюватимеш з нами.

     – А я зможу з ними бачитись?

     Говоров замислився.

     – Перший час – по Скайпу.

     – Ви ж мене нікуди не випустите одного!

     – Якийсь час, поки ми не переконаємося, що ти не захочеш продати секрет комусь ще.

     – Тобто ніколи, - похмуро констатував Андрій.

    Хоча йому йшов вісімнадцятий рік, він чудово розумів серйозні речі. Будь-які форми шпигунства, навіть – медичного чи філософського, завжди були небезпечними.

    – Я повинен подумати.

    – Подумай, - погодився для вигляду Говоров.

    У душі він подумав, що хлопцю все одно подітися нікуди. Виходу із цього центру не було.

    – Давай, я покажу тобі те, від чого ти намагаєшся відмовитися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 ... 58
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"