Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

Сказавши це, я поглянула на служниць. І я, і вони знали, що у цій кімнаті немає ванної. Немає навіть балії чи тазиків. Нічого, що могло б допомогти збити зі шкіри бруд та пил.

— Перепрошую, міледі, та в Содії не заведено мати ванни, — Шейя відповіла першою, низько уклонивши голову. — Вимитися ви зможете завтра. Не хвилюйтеся, простирадла ми замінимо до наступної ночі.

От і вся відповідь. Два місяці перебувати у подорожі на кораблі, який постійно кидає з хвилі на хвилю, щоб тепер не мати змоги просто помитися. Дякую, батьку, що дуже хотів зробити з дочки бодай якусь королеву.

Так і закінчився мій перший вечір у незнайомій країні на краю світу. У темряві кімнати, важкостях трьох ковдр, під якими було так само холодно, як і без них. І з рідкими завиваннями завірюхи за вікном.

***

Крижаний палац. 

— Ви кликали мене? — Чоловік увійшов до невеликої вітальні на першому поверсі, низько вклонившись.

Це було просто питання. Він точно знав, що його кликала та, що ще нещодавно була королевою-матір’ю. Та не поставити цього питання просто не міг.

Знала це і жінка, яка навіть не поворухнулася після того, як молода гостя вийшла за ці самі двері якийсь час тому. За вікном все ще вила завірюха, та ця пісня крижаної природи заспокоювала жінку і дарувала надію на незмінне майбутнє.

— Так, лорде Тормейт, проходьте, — Тріне Фрейвіл поглянула на хлопчисько, яке вже перетворилося на дорослого чоловіка, і посміхнулася. Колись давно вона зробила на нього ставку і вгадала. — Хотіла б почути від вас, що ви думаєте про нашу майбутню королеву.

Чоловік кашлянув, крокнувши вперед. Підтис губи, а за мить вже заговорив:

— Айла Месау досить непогана пара для нашого короля, королево-мати…

— Припини! Я тебе прошу! — жінка змахнула рукою. — Ну яка я королева-мати? Мій син вже як два роки посів трон. Я відмовилася від цього титулу, як тільки Оуен вдягнув корону!

Лорд Тормейт не зашарівся, не зніяковів. Він лише посміхнувся жінці:

— Ваше бажання для мене вище за закон, леді Фрейвіл, — схиливши голову, промовив він. — Так от… наша гостя і майбутня королева… Вона досить непогана партія для короля. Освічена, розумна…

— Якщо вона така вже розумна, то наступний корабель відвезе її звідси якнайдалі, — пирхнула мати короля, знов не дослухавши доповідь. — Аларе, це ти її знайшов і ти привіз. Отже, скажи мені щось таке, що не зміг передати листом. Ти подорожував із нею два місяці кораблем. То ж?

— Так, ми й справді дісталися з Ісафіру одним кораблем, та я не спілкувався з леді Месау особисто. У цьому не було потреби. До того ж я не мав скомпрометувати майбутню королеву, її не мали бачити у компанії якогось чоловіка.

Леді Фрейвіл тільки очі закотила, та цього разу не перебивала посла.

— Як я вже сказав, Айла освічена та красива. Вона молода та здорова, зможе подарувати королю багато дітей. До того ж його величності сподобався її портрет, який я надіслав з Ісафіру. А я надіслав тоді з десяток портретів різних кандидаток. Може вона і не принцеса, якої б ви бажали вашому сину, леді Фрейвіл. Та я певен, вона вас ще здивує.

— Мене більше здивувало те, що ти не зміг домовитися з королем Ісафіру щодо одруження мого сина на його молодшій сестрі. Тому зараз ми приймаємо тут дочку якогось графа.

— Так, не зміг, — не став заперечувати посол королівства Содія. — Бо вона була вже заручена. А розрив цієї домовленості міг перетворитися на війну. До якої Ісафір не готовий. Вам не сподобалася Айла, міледі?

— Вона не готова до жорсткості нашої країни. Кажу тобі, якщо вона втече за кілька місяців, я цьому навіть не здивуюсь.

Алар тільки посміхнуся:

— Ви й про мене так казали, коли запросили до свого двору, міледі. Та я кожного разу повертаюся, навіть коли їду. Содія нікого просто так не відпускає.

***

Айла Месау

 Ранок я зустріла з посмішкою. І нехай навкруги зима, яка не має кінця. Нехай, для мене ця країна чужа та дивна. Нехай так, та я зможу виправити стан родини, допомогти батьку та сестрам знайти гідну партію. Як тільки вдягну корону, багато що зміниться для дому Месау.

Недарма на гербі нашого дому зображено фенікса, як символ надії на нове і краще майбутнє.

О так, ранок я зустріла з новою надією, яку минулого вечора  нівечила втома.

Знайшовши на тумбочці біля ліжка мідний дзвіночок, покликала приставлених до мене королевою-матір’ю служниць. Як би моя родина мала кращі статки, я б привезла з собою своїх помічниць. Та незабаром прибудуть фрейліни й вже стане легше.

— Пані, доброго вам ранку! — помічниці з’явилися швидко, наче чекали під дверима. — Сніданок вже готується, яку сукню ви бажаєте вдягти?

Сукню… Боюся, що ті сукні, які вмістилися у три скрині, будуть надто легкими для місцевої погоди. Та робити нічого.

— Світло-зелену з довгими рукавами, — відповіла, згадавши, яке з моїх вбрань пошито з найтовщої тканини. — А ще я все ж таки хотіла б прийняти ванну.