Читати книгу - "Книга Адама , Анатолій Новий"

   Що з нами не так? Щоправда, єдине, що мені сильно подобалося з віртуальних світів — то це віртуальний світ музичних нейромереж із симуляцією живої природи. Аякже, я невиправний меломан. Я частенько туди любив зазирнути та тамечки трохи потинятися. Іноді досить цікаві речі можна знайти. Ось, наприклад, натрапив на один контент з підписом Тіелкей-UA. Мабуть автор якоюсь мірою пов’язаний з Україною, але це неточно. Записи зроблено занадто давно та за якимось невідомим злагодженим алгоритмом, за якоюсь невідомою недосяжною формою. Коли їх довго слухаєш, то втрачаєш зв'язок з реальним світом. Аж поки фізіологічні потреби не поновлюють спроможність тверезо мислити. Отак-то, ось у такому світі я жив до певного часу разом з іншими, не розуміючи наскільки він спотворений був нами. 

   Все стало змінюватися після того, як я отримав сильний неймовірний стрес, що був спричинений поширенням планетою незнайомого смертоносного вірусу. Згадайте, як закривалися міста на карантин! Величезні мегаполіси мов привиди: вулиці порожні і вдень, і вночі. Цілі країни закриті на карантин доки в лабораторіях розроблялися вакцини. Та що там розказувати — вся планета була на карантині. Не буду пояснювати як саме і чому отримав я той стрес, проте ніхто й досі достовірно не знає звідки і як цей вірус з’явився. Однак унаслідок стресу я опинився в психіатричній лікарні. 

   Хм! Як виявилося, було те місце напрочуд дивне. Поки відпочивав та міркував над тим, як це отаке могло зі мною трапитися, познайомився з одним пацієнтом. Зараз я коротко вам розповім. Бачу лежить на сусідньому ліжку молодий чоловік і щось затято собі рахує. Чую: “Нуль поділити на нуль дорівнює нуль, нуль поділити на нуль дорівнює один, нуль поділити на нуль дорівнює два, нуль поділити на нуль дорівнює три”. І потім знов те ж саме починає спочатку. І все це повторюється приблизно протягом хвилини, а далі він замовкає і вже лежить собі тихо. А відбувається це повсякчас тоді, як тільки він лягає в ліжко. Мені це все стало набридати, думаю: спитаю, що він отам рахує. Запитую його: “Що ти рахуєш?” А він мені: “Я навчився ділити на нуль та маю намір дорахувати до нескінченності.” Я собі далі лежу і тут пригадую, що на нуль ділити не можна. От тільки як знову він ліг і став рахувати я йому кажу: “А ти знаєш, що на нуль ділити не можна?” Він мені відповідає: “Як не можна? Тут у книжці все написано!” Я вимогливо питаю: “Де написано, покажи?!” Він витягує з-під подушки книжку, її розгортає, листає і мовить мені: “Ось дивись.” Я підійшов, взяв книгу, поглянув на обкладинку — математика. Дивлюся: а там описано роз'яснення чому не можна ділити на нуль. Роздратовано відповідаю йому: “Це пояснення чого не можна ділити на нуль!” Віддав книжку й вийшов поквапливо з палати. Але за кілька днів звик і вже майже не звертав на те уваги. Пізніше я аж вияснив, що він працював учителем математики в школі і з ним трапилася отака біда. Знаєте, я навіть вивчив напам'ять те, що нуль поділити на нуль дорівнює нулю, як простісіньке елементарне правило. І мимоволі став подумки собі це уявляти. А що мізкую, якщо насправді нуль поділити на нуль дорівнює нулю? Все це мені якимось чудернацьким здалося. Нібито дійсно дещо дивне і туманне коїться з цими числами. І тут я згадав про від’ємні числа, і ось чому… 

   Опісля нашого знайомства вчитель математики надумав пригостити мене яблуком. Підкликавши до себе, каже: “Почекай, я тобі дам одне яблуко.” Витягує так само з-під подушки якийсь нотатник і авторучку. Я стою збоку, на тумбі лежить яблуко, й метикую, що це він хоче вчинити? Розгорнувши нотатник, говорить мені: “Я запишу скільки я тобі дав, щоб не забути, бо мені треба знати скільки їх у мене ще зосталося.” Дивлюся: пише там собі число -1. Бере яблуко, дає його мені та промовляє: “Ось тримай, я вже записав.” Пригадавши це, я вирішив трішки пожартувати над ним. От підходжу я до нього, протягую розкриту порожню долоню та й кажу: “Візьми, ось тобі вертаю твоє мінус одне яблуко.” Він подивився на мене, усміхнувся, взяв з моєї долоні те уявне яблуко, вкусив його та кудись собі побіг. Я теж з подивом посміхнувся і замислився. А що думаю, і справді, ще зі школи виріс отакий якийсь достеменний вундеркінд та й відкрив вже всім відому таку жахливу антиматерію, котра літає тепер хтозна-де в безкрайньому космосі та пожирає цілісінькі галактики. Бодай би ще й до нас сюди, в Сонячну систему, не дісталася. Добре, що хоч ті небезпечні чорні діри навчилися знаходити. Тепер за ними пильнуватимемо, щоб часом не проковтнули б нас, ненароком, коли будемо спати. А чого вже очікувати від якоїсь отамечки темної матерії чи темної енергії? Аж лячно уявляти. І для чого нам всі ці від’ємні числа, нуль? Нащо? Кого вони ошукати хочуть? Себе? Задля чого? А ви читали коли-небудь про знамениту теорію Великого вибуху? Ви бачили ті числа, якими вони оперують? Що вони прагнуть нам довести? Як захопливо без кінця-краю гратися з піском? Що намагаються вони там знайти? Невже необхідна тьма-тьмуща всіляких ходів, щоби второпати нехитрі примітивні речі? Та що не так з цими числами?! Чому мій мозок як не “висне”, то “стрягне”?! Що діється? Поясніть мені вже нарешті! Хтось простими словами здатний мені все це роз’яснити? Чого навчають нас у школі? Що вони роблять з нами? Хто підсунув нам брехливі наукові ці знання?! Годі нас за неуків тримати! Годі! Зараз я вважаю, що на нуль все ж таки можна поділити. А от на нуль якраз не можна і помножити! Уявляєте? Як таке можливо?! Може згадаєте, як якось у новинах повідомлялося про те, що в результаті ділення на нуль у комп’ютеризованій системі управління рухом одного з крейсерів ВМФ США сталося відключення всіх машин у системі, у результаті чого припинив роботу двигун корабля? Чому вони рішили, що система поділила на нуль? Але мені здається, що на нуль вона, однак, помножила! Мені загалом вбачається, що математика — це і не наука, а просто філософія, попросту шулерство, і все. А теорія ймовірностей — це лише псевдонаука, просте узаконене шахрайство, і більш нічого іншого.