Читати книгу - "Пʼять пелюсток любові, Юлія Келер"

Їй було відразу ясно, як тільки вона переступила поріг цього будинку, що щось там не так, щось особливо привабливе було в цих сірих необжитих стінах.

- Саймон! - вигукнула вона. - Куди ти дивишся?

- Підійди сюди, - спокійно промовив Саймон і покликав Юкі рукою. Він продовжував витріщатися у вікно, як на якесь диво світу. Юкі підійшла і стала до нього дуже близько. Вона вся напружилася, намагаючись роздивитись у вікні щось неприродно прекрасне, але побачила лише поле та роздовбаний дах бензоколонки, який вона також успадкувала разом із цим будинком.

- Саймон, є прикурити? - запитала Юкі і піднесла сигарету до губ. Вона начебто покинула, але тут знайшла незайману пачку на столі на кухні і не втрималася.

- Де ти взяла цигарки? - запитав Саймон і понурився.

- Внизу знайшла на кухні, на столі, а що? - Юкі зробила незворушний вигляд і підморгнула.

Саймон дістав з кишені запальничку і дав їй прикурити, але трохи скривився - не подобалося йому, що його дівчина знову курить.

- Ах, Саймон, - безтурботно почала Юкі, - не дури. Ти й сам із задоволенням куриш. - Вона опустила очі в підлогу і потерла носком балетки по запиленому бетонному підлозі. - Я знаю. Сама бачила - так що не дури і не гнівайся, бо це безглуздо. Хочеш?

Юкі простягла до його носа пачку свіжих сигарет і трохи подразнилася, типу хочеш чи ні. Якщо «ні», то не проблема, швидко сховаю їх у кишеню, але Юкі знала, що в минулому Саймон був затятим курцем і, побачивши цигарку, навряд чи зміг би відмовитися.

- Ні! - твердо заявив Саймон. - Гаразд, але лише одна затяжка.

Він потягся до сигарети, що стирчала з рота Юкі, вихопив її і смачно затягнувся.

- Ну як хочеш, - прошипіла Юкі і засунула пачку в кишеню своїх штанів. - Що ти там побачив? - продовжувала питати вона і дивитись у вікно, де нічого такого не було.

- Не знаю. - Саймон ніби опритомнів. - Здається, я бачив веселку. Але зараз вона зникла. Ти зіпсувала все своїми сигаретами.

- Хм, - сказала Юкі і насупилася. - Я сказала тобі, що знайшла їх на кухні. Не хочеш - не кури!

- З чого тут раптом лежить пачка цигарок?

Саймон справді змінився. Він став якимось неспокійним, наче щось зсередини його бентежило.

- А звідки мені знати? - Юкі напружилась. - Можливо, робітники забули. Вона глянула на нього з-під чола і посміхнулася.

- Гаразд, дай мені цигарку, але одну. Ми скуримо по одній і більше не будемо. - Саймон виглядав смішним та розосередженим.

- Ну добре, - покривлялася Юкі і замовкла.

Вони обидва викурили по сигареті, подивилися у вікно, ще раз глянули на квіти біля стіни і вийшли в коридор.

- Квіти несправжні, - зауважила Юкі і пальцем вказала на дверний отвір, за яким ховалася рослинність. Вона була справді штучною. Юкі це одразу зрозуміла. Квіти виглядали неприродними, надто яскраві фарби - таких у природі не буває.

- Навіщо в порожньому незасвоєному будинку квіти? - говорив Саймон із подивом.

- Не знаю. Може, їх залишили там як символ радості. Без них приміщення виглядало б похмурим.

- Але в цьому будинку все похмуро. То чому саме в тій кімнаті?

Саймон ще раз заглянув через відкритий дверний проріз у куток кімнати, який було видно з коридору.

- Я не знаю. Мені тут також все нове, як і тобі.

- Що ми робитимемо з цим будинком? - Саймон помітно нервував. Будинок був йому як кістка у горлі. Він подумував його продати, але побоювався Юкі - вірніше, що вона на це скаже, і Юкі йому різко заявила:

- Саймон, послухай, цей будинок, яким би він там був, дістався мені у спадок від дядька Кодзі, і за всієї любові до тебе я не можу його продати. Я так не думаю. Тут щось є. Будинок має ауру, якусь седативну дію. Я це відчуваю. Я не можу ось так ось взяти і його позбутися.

Саймон зам'явся. Він це розумів, але в той же час його щось гнітило в цьому будинку. Стіни на нього давили, пилюка забивала ніс, він навіть чув цей дивний металевий скрегіт каркасу.

- Я божеволію, - прошепотів Саймон.

- Від чого ж? - Юкі здригнулася здивовано.

- Щось мені тут не подобається, але не знаю що.

- Саймон, ти перебільшуєш. - Юкі посміхнулася. - Так, будинок незвичайний. Він великий і сірий, курний. Тут ніхто не жив, але якщо подивитися інакше, щось у ньому є. Він ніби живий, наче ми з тобою пробудили його до життя. Ти ж бачив веселку за вікном! - вигукнула вона. - Хіба це не чудово!

- Добре. Що будемо робити далі? - Саймон розслабився, погойдуючись з ноги на ногу.

- За планом наступне, - продовжувала Юкі, - ми поїдемо на ніч додому. Виспимося як слід, а завтра все обдумаємо, окей?

- Окей, - сказав Саймон і спустився вниз, обтрушуючи і оглядаючись на всі боки. Дім його справді напружував.

Сонце поступово йшло до заходу. Було душно і літали мухи. Саймон рушив до машини, не обертаючись, сів за кермо і дивився перед собою. Юкі застрибнула на пасажирське сидіння і дивилася через лобове запилюване скло на дорогу, що пролягала в далечінь без жодної ознаки життя.