Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

землі. Зараз була саме така ситуація. Ні банкомету, ні будь-кому з гравців не посміхалась удача. Однак потроху, невблаганно гроші текли до банку, становлячи сукупно вже близько десяти мільйонів франків. Бонд не мав і гадки щодо того, скільки Ле Шифру вдалося виграти за два останні дні. Можливо, мільйонів п’ять, отже, капітал банкомета навряд чи перевищував двадцять мільйонів.

Насправді, сьогодні вдень Ле Шифр сильно програвся, і тепер у нього залишилося тільки десять мільйонів.

Бонд, з іншого боку, до першої години ночі виграв чотири мільйони, і зараз його капітал становив двадцять вісім мільйонів.

Будучи задоволеним перебігом гри, він, проте, не розслаблявся. Ле Шифр не виказував жодних емоцій. Він продовжував грати, як автомат, мовчазно, лише зрідка тихо віддавав круп’є розпорядження щодо ставки при відкритті нового банку.

За межами великого столу, де панувала напружена тиша, атмосфера величезного залу була куди гучнішою: з інших столів, де грали в «залізку», рулетку й «тридцять-сорок», линув гомін, який переривали гучні оголошення круп’є і раптові вибухи сміху чи збуджені вигуки розчарування.

У глибині, за кулісами невблаганно відраховував свій відсоток з кожного повороту рулетки, з кожної покладеної карти невидимий метроном казино — товстосум-ненажера із «зеро» замість серця.

Годинник Джеймса Бонда показав десять на другу, коли хід гри за великим столом круто переломився.

Греку на першому номері, як і раніше, не щастило. Він програв півмільйона при першій роздачі та стільки ж при другій. Третього разу він спасував, коли в банку було два мільйони. Другий номер — Кармель Дилейн — ставку також не підтримала, як і леді Денверс на номері три.

Дюпони переглянулися.

— Приймаю, — мовила місіс Дюпон й одразу ж програла «натуральній» комбінації банкомета, в якого виявилося вісім очок.

— Un banco de quatre millions[124], — проголосив круп’є.

— Банко, — мовив Бонд, відсовуючи від себе пачку банкнот.

Він втупився в очі Ле Шифра. Тоді кинув оком у свої дві карти і коротко мовив:

— Ні.

Бонд мав на руках п’ятірку. Ситуація була загрозливою.

Ле Шифр перегорнув карти — валет і четвірка. Ляснувши долонею по «сабо», витягнув трійку.

— Cept a la banque, — оголосив круп’є. — Et cinq[125], — додав, відкриваючи карти Бонда. Підсунув до себе пачку банкнот, відлічив чотири мільйони, а решту повернув Бонду. — Un banco de huit millions[126].

— Suivi, — мовив Бонд.

І знову програв «натуральній» дев’ятці.

За дві партії він програв дванадцять мільйонів. Тепер у його розпорядженні залишилося шістнадцять мільйонів франків — саме стільки, скільки було треба поставити на кін у наступному раунді.

Раптом Бонд відчув, як спітніли долоні. Капітал танув, як сніг на сонці. З підкресленою обачністю гравця, якому нарешті посміхнулася доля, Ле Шифр легко барабанив по столу пальцями правої руки. Бонд заглянув у супротивникові очі кольору мокрого базальту, в яких застигло насмішливе запитання: «Бажаєте, щоб вас обідрали за повною програмою?»

— Suivi, — тихо мовив Бонд.

Із правої кишені він витягнув банкноти, що там лишалися, разом із жетонами, а з лівої — пачку грошей і поклав перед собою. Жодним рухом він не видав, що це — його остання ставка.

У роті стало сухо, як у пустелі. Підвівши очі, він на місці охоронця з тростиною побачив Веспер із Феліксом Лейтером. Бонд не помітив, коли вони зайшли. Лейтер виглядав трохи схвильованим, але дівчина підбадьорливо посміхалася.

Позаду почулося легке постукування по поруччю. Він обернувся, щоб побачити гнилі зуби під чорними вусами.

— Le jeu est fait[127], — сказав круп’є, і дві карти ковзнули до Бонда по зеленому сукну, яке вже не було таким гладким, а стало шерехатим, майже кудлатим, задушливим, неприродно-салатовим, як молода трава на свіжій могилці.

Світло з-під забраних під атласні абажури світильників, яке напочатку здавалося таким затишним, тепер зробило руки Бонда мертвотно-блідими, коли він при-підняв карти. Потім подивився ще раз.

Гірше бути не могло: король чирв і туз. Туз пік. Туз косився на нього, як павук «чорна удова».

— Карту, — мовив Бонд голосом, позбавленим емоцій.

Ле Шифр відкрив свої дві карти. Він мав даму та чорну п’ятірку. Зиркнувши на Бонда, витягнув із «сабо» товстим вказівним пальцем ще одну карту. Стіл завмер. Він перевернув карту і кинув її на сукно. Круп’є ретельно підчепив її лопаткою і передав Бонду. Карта була гарна, п’ятірка чирв, але Бонду червоне серце нагадало відбиток скривавленого пальця. Тепер він мав шість, а Ле Шифр — п’ять, але банкомет з п’ятьма очками міг і був зобов’язаний узяти іншу карту, щоби спробувати поліпшити свій стан за допомогою туза, двійки, трійки чи четвірки. Усі інші витягнуті карти означали програш.

Шанси були на боці Бонда, і тепер Ле Шифр невідривно дивився йому в очі. Мигцем глянувши у карту, він кинув її лицем догори.

Нею виявилася найкраща з можливих — четвірка, що давала в сумі дев’ять очок. Він виграв, причому цілком та повністю.

Бонд був звалений та вительбушений.

СМЕРТОНОСНИЙ СТВОЛ

Приголомшений програшем, Бонд сидів нерухомо. Він відкрив свій великий чорний портсигар і витягнув сигарету. Клацнув, розкривши дрібненькі щелепи «ронсона», запалив і поклав запальничку на стіл. Глибоко затягнувся, з ледь чутним присвистом випустив дим крізь зуби.

Що тепер? Повернутися до готелю і залягти у ліжко, щоб не бачити співчутливих поглядів Матіса, Лейтера та Веспер? Зателефонувати до Лондона, а завтра летіти додому, взяти таксі до Рідженс-парку, піднятися сходами, пройти коридором і наштовхнутися на крижаний погляд М. по той бік столу, його облудливе співчуття, його «пощастить іншим разом», якого, звісно, ніколи не буде — ні разу, ні шансу, як сьогодні.

Він оглянув стіл, підняв очі на глядачів. Мало хто дивився на нього. Усі спостерігали, як круп’є відлічує гроші та збирає фішки в акуратні стоси перед банкометом. Вони жадали дочекатися, чи хтось кине виклик негаданій низці везіння — величезному банку з тридцятьма двома мільйонами франків.

Лейтер щез, напевне не бажаючи дивитися Бонду в очі після розгромного програшу. Тільки Веспер виглядала на диво спокійною та підбадьорливо посміхалась. Але вона нічого не розуміє у грі, подумав Бонд. Лейтер навіть не здогадується про прикрість поразки, що його спіткала.

До Бонда наблизився служник, зупинився, нахилився і поклав на стіл поруч з ним важезний конверт, товстий, як словник. Промимривши щось із приводу каси, відійшов.

Серце Бонда забилося сильніше. Він узяв важкий конверт без жодних написів, поклав на коліна під