Читати книгу - "Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна"

Я відразу зрозуміла, що заблукала. У Тронному залі шість дверей, по три з кожного боку. Я входила через дальні ліві двері, ті, що розташовані найдалі від тронів. Але він так розлютив мене, цей нестерпний Король, що я переплутала двері.
Я не пам'ятаю, чи вийшла я через середні, чи через праві двері. Та й що це мені дасть, якщо я в будь-якому разі не збираюся повертатися до нього?
Переді мною тягнувся довгий, абсолютно безлюдний коридор. Тиша стояла така, що навіть у вухах дзвеніло.  Ліворуч були двері, на кожній з яких висів важкий навісний замок. Праворуч - стрілчасті високі вікна. Наприкінці коридору - сходи, що ведуть угору.
Вибору немає - підіймаюся сходами.
І розумію, що потрапила в глухий кут. Ні, ну це просто фатум якийсь! Я опиняюся на невеликому майданчику з єдиним диваном і маленьким столиком. На стіні висить розкішний гобелен - найімовірніше, це кімната очікування для тих, хто нудиться перед аудієнцією в короля. Хоча, з іншого боку - як вони, ці очікувальники, сюди потрапляють? Якщо єдині відчинені двері ведуть до Тронної зали. Ну не переховується ж тут Король від своїх підданих? Я вже збираюся повернутися, як раптом мій погляд привертає дивний блиск.
Я призупиняюся, переминаючись з ноги на ногу. Щось виблискує в нижній бахромі гобелена. Я швидко підходжу до нього, присідаю і простягаю руку вперед, торкаюся. Гобелен піддається під моєю рукою і я ледве втрималася, щоб не полетіти носом уперед. Я відсуваю важку тканину вбік і бачу перед собою ще один вузький коридор. Настільки вузький, що, пробираючись ним, мені доводиться торкатися стегнами і плечима стін.
Сонячне світло падає з вузького вікна в кінці цього неймовірно вузького коридору. У якийсь момент мені навіть доводиться повернутися боком. Але коли я це роблю, то помічаю, що в камені є невеликі отвори. Наче будівельник не повністю заклав усі щілини розчином.
Через ці отвори до мене долинають звуки... з Тронного залу. Голоси звучать з дивною луною, але цілком розбірливі. Я встаю на ціпки і зазираю в щілину - здавалося б, вона зроблена спеціально для того, щоб було зручно підглядати.
 Хейан ходить перед тронами, руки так міцно зчеплені за спиною, що я дивуюся, як у нього не ламаються кістки. Ріанна теж перебуває там. Одразу видно, що вона цілком розслаблена, і її анітрохи не лякає розлючений король. Для неї це вочевидь не в новинку. До речі, я не можу не згадати, що коли вона прийшла разом зі мною до Тронної зали, то абсолютно точно була напружена.
- Як я можу це зробити, Рінні?
О, як. Отже, вона для нього - Рінні?
- Якщо хто й зможе, то це ти, Хеяне.
Шкода, що я пропустила початок розмови. Що саме він має зробити?
- Вона мене не слухається. Я не можу з нею працювати. Я чекав обіцяну мені королеву, а отримав зухвалу дівчину, яка не може потоваришувати не тільки зі мною, а й зі своєю магією! - Хейан зупиняється, відкидаючи довге волосся на плече. - До того ж її сила - лише мала частина тієї влади, якою володіла королева Аліса. Це ще одне свідчення того, що рід королев виснажується. Я не здивуюся, якщо наступна королева навіть вогонь у каміні розпалити не зможе. Якщо влада людської королеви повністю вичерпається, то наш світ буде приречений.
- Ти думаєш про майбутнє. Зосередься на сьогоденні, - спокійно радить Рінні, - До того ж, думаю, що ти упереджений. Не кожен зможе відшмагати трояндами принца Меріо та його друзів. Не кожен зможе, і не кожен наважиться.
- Це сталося лише тому, що в неї немає ні грама поваги до королівської крові.
- Ти не правий, Хеяне. Для дівчинки, яка, як ти кажеш, жодного разу вогонь своєю силою не запалювала, налякати магією принца крові - це, знаєш, щось.
- Та ти, я подивлюся, захоплюєшся її дурістю!
- Я б назвала це сміливістю.
- А тут і зараз через цю «сміливість» вона може стати останньою Ельфійською Королевою.
- Ти драматизуєш, - м'яко каже Ріанна. Я навіть уявити собі не могла, що вона вміє поводитися, як жінка. Хоча, в її словах відчувається натяк на сумнів. - До того ж ти тільки почав навчати її. Дай їй шанс.
- Як я можу дати їй шанс, якщо вона впивається зневагою до моєї влади?» - Хейан зупиняється, повертається обличчям до свого лицаря в спідниці і торкається долонею своєї щоки. - Вона справді вразила мене.
На обличчі Ріанни відбивається весь спектр ледь стримуваних емоцій. Я бачу, як її брови насуплені, а губи кривляться, приховуючи посмішку, що рветься назовні, - не маю сумнівів, що, стоячи за дверима, вона не тільки підслуховувала, а й спостерігала за нашими суперечками. І все-таки вона не втрималася і хихикнула.
- Рінні!
- Ти заслужив на це, Хеяне!
- Вона вже підкорила тебе? Вона навіть краде моїх союзників.
Хейан хмуриться і знову починає крокувати.
- В останні кілька місяців ти став просто нестерпним, - Ріанна не шкодує хльостких слів і самовдоволено складає руки перед грудьми. Хтось же мав поставити тебе на місце. Тим паче, що я так і не змогла до тебе достукатися.
Хейан стискає пальцями перенісся і опускає голову, білосніжне волосся розсипається по плечах і закриває обличчя.
- Мабуть, я був трохи грубий із нею.
Рінні фиркнула.
- Трохи?
Я не знаю, радіти мені тому, що Король це визнає, чи злитися ще більше. Якщо він знав, що поводився як віслюк, то чому дозволив собі це?
Хейан зупиняється і дивиться на двері, з яких я вийшла. Ага, значить, я вийшла в крайні праві двері.
Його погляд затьмарює якийсь неясний вираз. Я не можу розібрати його сенсу... але чи наважуся я припустити? Це каяття?
Ні, не може бути. Він був свідомо жорстокий і знав це. Ці факти превалюють над усім іншим. І все ж, чим довше я дивлюся на нього, тим слабкішою стає моя власна злість. У тебе надто м'яке серце, Катаріно, - подумки лаю я себе.
- Цікаво... - пробурмотів Геян.
- Що саме? - підхоплює Ріанна.
- Чи все з нею все гаразд, - закінчує Хейан. Я мала рацію, у його очах спалахує тривога. - Або знову потрапила в халепу. Я перевірю...
- Не варто, - Ріанна кидається до нього і ловить за лікоть. - Я не знаю, що саме ти зробив...- ага, і він що, вірить у те, що вона «не знає»? - Але підозрюю, що краще дати їй трохи охолонути. Швидше за все, ти зараз остання людина, яку Катріель хотіла б бачити.
- Я сумніваюся...
- Хейане, чи я помиляюся? Ти не так уже й байдужий до неї, як хочеш показати? - Ріанна перервала його, поставивши безпристрасне запитання і суворо подивившись на нього.
- Добре, - пробурмотів він. - Я вибачуся завтра.
По-перше, він проігнорував її запитання, змусивши мене розчаровано зітхнути. По-друге, я сумніваюся, що він вибачиться переді мною. Сильно сумніваюся.
- Я вважаю, що це розумно, - каже Ріанна.
Король підходить до свого Трону і важко опускається на нього.
- Спочатку фейрі, тепер вона. Король фейрі дав зрозуміти, що вважає мене м'якшим і слабшим за мого батька. Він хоче повернути свої землі й домогтися визнання на Раді Королів.
Я нахиляюся ближче до отвору. Я бачу, як Хейан втомлено спирається на лікоть. Він підпирає голову рукою, ніби його корона раптом стала занадто важкою. Він виглядає виснаженим... вразливим.
Зараз він зовсім не схожий на короля. Він схожий на людину. Втомлену й змучену людину.
А потім я згадую, як він використовував моє справжнє ім'я проти мене, як поводився зі мною, як із маріонеткою, і всяке співчуття випаровується.
- Бездіяти, чекаючи її весь цей останній рік, було помилкою. Я надто довго залишався в замку, тримаючи всіх на відстані, в очікуванні коронації Королеви, - бурмоче Хейан так тихо, що я майже не чую його, - Мій народ думає, що я кинув його. Інші королі цієї землі через це вважають мене слабким.
- Ти усамітнився в замку, щоб постати перед народами Середзем'я разом зі своєю Королевою єдиним цілим. Це не було помилкою, ти шанував наші звичаї, - м'яко і підбадьорливо каже Ріанна, - Люди зрозуміють, коли все повернеться на свої місця.
Хейан усамітнився? Чекав на мене? Він щось говорив про це вчора, але я пропустила це повз вуха. Я нігтиками шкрябаю по каменю... Я думала про нього тільки як про могутнього Короля ельфів - холодного і байдужого. Я думала про нього як про володаря цього замку, що відчуває захват від своєї величезної влади.
Але... що, якщо він такий самий бранець цього жахливого договору, як і я? Думки зраджують мене, викликаючи співчуття, яке я не хочу відчувати до цієї людини.
- Пори року повернулися, і люди радіють. Уже починається підготовка до весняних обрядів, - продовжує Ріанна. - На коронації інші правителі побачать її силу і забудуть про свої претензії.
Зародок співчуття швидко в'яне при нагадуванні про мою роль у його житті. Я - всього лише інструмент. Я подарувала його світу весну, а тепер зміцнюватиму своєю присутністю його правління. Моя мета тут ніколи не матиме нічого спільного з тим, чого я хочу насправді.
Хейан зітхає:
- Сподіваюся, це правда.
- Я впевнена, що так і буде.
Хейан задумливо дивиться в порожнечу. Ріанна продовжує стояти в очікуванні. Вона бачить щось, чого не бачу я. Я б вирішила, що на цьому розмову закінчено. Але вона зволікає.
- Ріанна, - каже він нарешті, голос його звучить втомлено і слабо. - Ти єдина представниця слабкої статі, яка коли-небудь обідала за моїм особистим столом. Ти була поруч зі мною довше, ніж будь-хто з моїх радників чи лордів Середзем'я. Ти... - Хейан злегка задихається від емоцій, на які, як мені здалося, він не здатний. - Ти - єдиний друг, який у мене коли-небудь був.
Я й сама не розумію, чому з полегшенням видихнула, почувши це його «друг». Вона для нього - друг, а не кохана. Чи влаштовує це її? Мені здається, ні. Радше... завдає болю. Я не сумніваюся, що Ріанна кохає його. Це очевидно хоча б з того, як вона дивиться на нього. А він? Він - кохає її? Може, «друг» - лише захисне формулювання?
- Рінні, скажи мені, що я маю робити? Весна вже настала, а з-за Грані все ще дмуть зимові пориви. Якщо вона не навчиться керувати своєю силою, я боюся найгіршого. Я боюся, що підведу її. Боюся, що вона впізнає це місце тільки так, як знаю я - як місце, що приносить страждання. І до того ж, час коронації наближається невблаганно. Я б хотів, щоб вона знайшла своє місце на Троні до того, як це станеться.
Про що він говорить? У мене мурашки біжать по тілу. Цей світ - світ його страждань? Що такого страшного в Коронації? Про що зловісно теревенив Меріо?
Я встаю навшпиньки і притуляюся тілом до стіни, щоб краще бачити. Хотіла б я бачити його вираз обличчя. Хотілося б знати, чи щирі тривога і занепокоєння, що звучать у його голосі.
Ріанна повільно підходить до трону. Я бачу, як вона простягає руку вперед і кладе її на щоку короля. У мене зводить судомою шлунок з причини, яку я не можу собі пояснити.
Хейан піднімає на неї сповнений смутку погляд. Він дивиться на неї тужливими очима. Ріанна не прибирає долоню з його обличчя, а Хейан не робить жодних рухів, щоб прибрати її. Сумніваюся, що він вчинив би так само, якби до нього торкалася я. Утім, уперше я доторкнулася до нього, мого чоловіка, щоб дати ляпаса.
Те, що зараз відбувається між ними - дуже особисте. Я не повинна бачити це. І все ж я не можу відвести погляд.
- У глибині душі ти хороша людина, Хейан. Але зовні ти виглядаєш дуже жорстким. Ти знаєш це, - її великий палець ніжно гладить його щоку. Разом вони виглядають гармонійно, дуже правильно. Що є в цьому чоловікові такого, чого не бачу я, і що так підкорило цю войовницю? Від цього мій шлунок засмучується ще більше. - Вона не розуміє тебе, бо ти не дозволяєш їй цього зробити. І ти теж не докладаєш зусиль, щоб зрозуміти її.
- Визнаю... Я не можу передати словами, яку відчував до неї ненависть за те, що вона ховалася від мене, і за те, що через її відсутність тобі довелося пережити за останній рік. За те, що вона змусила тебе витрачати стільки сил на підтримання Вільєруара і спостерігати, як він слабшає в міру загибелі Середзем'я.
- Але це не її провина, Хейан. Я вірю в це, і знаю, що ти теж. Ти не можеш звинувачувати її в тому, що трапилося з Середзем'ям або з тобою. Зараз я намагаюся пізнати її, і тобі теж потрібно це зробити.
- Якби вона тільки...
- Не виправдовуйся, - твердо сказала Ріанна, опускаючи руку. - Впізнай її. Аліса виявилася не такою, як ти очікував. Може, і Катріель тебе здивує.
Хейян обмірковує це, і на мить його обличчя стає м'яким і задумливим. Холодна маска на якусь мить зникла з його обличчя, щоб невдовзі повернутися. Король хитає головою і піднімається з трону. Він бере руку Ріанни в обидві свої й стискає її.
- Я поважаю твою пораду, Рінні. Я знаю про твої почуття, і... дорожу ними. Але ти знаєш мене краще, ніж будь-хто інший. Я не такий, як Аліса. Я не зміг полюбити тебе, не покохаю і свою Королеву. Я не створений для кохання...
- Це всього лише слова твоєї матері, - уїдливо зауважує Ріанна.
Хейан ігнорує її зауваження.
- Я був народжений для одного: для виконання обов'язку перед Середзем'ям.
- А це слова твого батька, - зітхає вона.
- Усе інше - нісенітниця, - закінчує Хейан, абсолютно не звертаючи уваги на заперечення жінки. Він, узагалі, ніби не чує її. - Я не можу дати їй те, що вона мала у своєму Фалькорі. Я не можу дати їй сім'ю і повернути її народ. Я не можу дати їй те, чого ніколи не знав сам. Але, можливо, я зможу навчити її керувати своєю магією і орієнтуватися в цьому жорстокому світі; я зроблю все можливе, щоб дозволити їй обжитися тут.