Читати книгу - "Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис"

Пробігти очима загальну інформацію для клієнтів не складно, а потім мені Маруся пхає в руки тест на дев'яносто питань. І поки я, зосереджено гризу гумку на олівці й ставлю галочки в потрібних місцях, дівчина захоплено листується з кимось телефоном. Теж мені, професіонал. Між іншим, все підґрунтя тесту на власний соціотип я вловлюю відразу, як потім і тест Люшера, для якого мені надають ноутбук, і за ними ще йдуть якісь дурні завдання. Загалом з психологом ми пораємося не менше години, а то й півтори. Останні двадцять хвилин дівчина все ж таки приділяє спілкуванню зі мною, але я вже остаточно втомлена, зла і голодна, тому обмежуюсь мовчанням або односкладовими відповідями.

Коли за мною заходить Гнат, я ледве не кидаюся йому на шию від радості, і поки флірт з Марусею не пішов по другому колу, хапаю спантеличеного чоловіка за руку і волочу в коридор.

― Тут є їдальня чи буфет? ― голосно питаю, продовжуючи тягнути бідолаху на буксирі невідомо куди. Краєм вуха встигаю почути ще прощальні слова Марусі, сказані м'яким голосом, і запрошення заходити у гості. Гнатові запрошення. Зі мною і так призначено консультацію на завтра.

Скрипнувши зубами, прискорююсь, поки Гнат не приходить до тями й різко не впирається ногами в землю. Від подібного маневру мене смикає назад, і я врізаюсь в нього спиною.

Обурено повертаюсь. По шкірі мурахи.

― Ти не туди мене тягнеш, ― спокійно каже й, взявши мене за плечі, розвертає в протилежний бік.

А в мене раптово кожна клітинка іскрить електричним струмом. Аж дихати важко. Й метелики в животі, трясця! Від одного доторку!

У буфеті пристрасті трохи вщухають, особливо після половини плитки шоколаду та солодкої кави. Тепер уже я спокійніше дивлюся на ситуацію і взагалі не розумію, що за ґедзь потрапив мені під хвіст. Ігнат сама безтурботність, наче дзен спіймав, особливо після того, як друга половина плитки зникла в його животі.

― Тепер що? ― Слабо посміхаюся, винувато дивлячись з-під вій.

― Тепер чекатимемо Віку, твою наставницю, ― якось підозріло приречено відповідає він, і, зібравши брудний посуд, йде відносити його на спеціальний столик.

Я теж встаю зі стільця і ​​терпляче чекаю на свого "принца".

– Хоча знаєш що, – задумливо дивиться на годинник. – Віка буде тільки за годину, а в мене є деякі справи… Не хочеш познайомитися з дуже цікавою людиною?

Задумливо примружуюсь, гадаючи, чи не пхає він мені в знайомства ще одну свою фанатку, і нерішуче тягну:

― А точно цікавою?

― Ще й як! ― запевняє, широко всміхаючись, чи не вперше за ранок.

Такий бурхливий ентузіазм мені не до душі, але я якось інтуїтивно розумію, що справи, про які згадував нещодавно Гнат, дуже важливі і серйозні, тому легенько киваю, погоджуючись із пропозицією. Зрештою, це його робота, а він няньчиться зі мною, як з немовлям, замість того, щоб людям допомагати й відьму невпокоєну шукати.

От чого не передбачала, що опинюсь в лабораторії. З цікавістю розглядала низку дверей, поки йшли коридором, навіть трохи злякалась, коли сходами опустились на нижчий рівень. А тепер от стою у дверях за спиною Гната, й лячно від цього світла й потріскування приборів. 

На зустріч відразу ж вилітає скуйовджений хлопець у білому халаті на кілька років старший за мене. 

― Нарешті ти повернувся! ― вигукує він. А потім вже помічає мене.

― Привіт, ― мило посміхається він і поправляє окуляри на переніссі. – Я Макс. 

― Вітаю, ― насторожено виглядаю. ― Інга.

― Та сама, ― скоріше уточнює, ніж запитує.

― Мабуть… ― гублюсь від такого питання і безпорадно дивлюсь на Гната.

― Та сама, ― підтверджує він. ― Тільки запал свій втихомир. Її щойно Маруська тестувала. А ти знаєш, вона п'явка ще та, коли доходить до обстежень.

Я швидко-швидко киваю, згадуючи півтори години із психологом, і відчуваю, як у душі розливається задоволення. Дівчину, яка подобається, навряд чи п'явкою називатимуть.

― Та зрозумів я, зрозумів, ― підіймає руки вгору Макс, але продовжує з цікавістю вченого розглядати мене. Я не залишаюсь у боргу. Все ж таки дивно бачити наукового співробітника, який займається паранормальними явищами.

– Слухай, Інго, – повертається до мене Гнат. – Бачиш там, у кутку столик із ноутом?

Я коротко киваю, не розуміючи поки, що він має на увазі.

– Поки ми з Максом тут нудними справами займатимемося, ти можеш посидіти в інтернеті, відео подивитися, почитати щось…

Збентежено хмурюся і переводжу погляд на чоловіка.

– А ви чим займатиметеся?

Гнат важко зітхає, і я по його очах бачу, що збирається сказати мені якусь гидоту, щоб відв'язалася. Але його перебиває Максим.

– Ми тут прилад тестуємо, – сяє акі сонечко вчений. ― Уявляєш, ектоплазма  кожної примари індивідуальна! І ми знайшли спосіб її тестувати та порівнювати. Це як відбитки пальців для поліції! Навіть у голові не вкладається, який це прорив!

– Е-е-е-е… Вітаю, – видавлюю, здивовано дивлячись на хлопця. Якби мені хтось ще пояснив, що таке ця їхня ектоплазма… 

― Не хочеш побути піддослідною? ― Знову поправляє окуляри цей вчений фанатик, який мені чомусь починає подобатися.

– Ем, не дуже… – пом'явшись, нерішуче відповідаю. Знову бачити Лжеінгу чи привид втопленої дівчини бажання немає.

– Шкода, шкода… – зітхає Макс. – А так цікаво було б подивитися, як ти входиш у контакт із привидом…

– У жодний контакт вона більше не входитиме. Довходилась! – раптово гарчить Ігнат. Так голосно, що ми з Максом підстрибуємо від несподіванки.

― Ні, так ні, ― відступає на крок учений. ― Це лише пропозиція...