Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

Майже всі справи на сьогодні було влагоджено. Максим потягнувся, ліниво розминаючи затерплу спину, і кинув погляд на двері в душову. Можна було освіжитися просто тут, у кабінеті, а можна було вже їхати додому. Він навіть зробив крок у бік душу, але раптова думка зупинила його.

В Олесі в будинку замерз водопровід. Йому стало не по собі Вона точно не впорається з цим сама, та й кого там у селі покличеш?

Він узяв телефон і набрав номер брата.

— Привіт, Олексе. Мені потрібна твоя допомога, — без передмов почав він.

— Слухаю, — у голосі старшого брата звучали звичний спокій і впевненість.

— Як там твоя фірма? «Чоловік вам на допомогу»? Попитом користується? — Максим усміхнувся, відчуваючи, як його слова звучать ніяково.

— Звичайно. А ти що, клієнтом вирішив стати? — брат хмикнув із явним глузуванням.

— На кшталт того. Треба допомогти одній дівчині з водопроводом. Село за містом. Там, схоже, труба замерзла в колодязі.

— Ми взагалі-то працюємо тільки по місту, — зауважив Олексій, але через секунду додав: — Малий, це що, благодійність? Чи клієнт особливий?

— Там дівчина одна...

— Хм, кажеш дівчина, — у голосі брата звучала усмішка.

Максим несподівано для себе відчув роздратування. Чому всі навколо вважають, що ним рухає виключно корисливість? Друг, тепер ось і брат... Та він, між іншим, щороку перераховує на благодійність солідну суму!

— Не хочеш — забудь, — жорстко кинув він.

— Коли виїжджаємо? — перебив Олексій, навіть не давши йому договорити.

Максим видихнув напругу.

— Завтра вранці о дев'ятій. Моя машина в ремонті, заїдеш за мною. Інструменти не забудь.

— Буде яйце вчити курку, — фиркнув брат, прощаючись. — Гаразд, Малой, до завтра.

Колись вони з братом були нерозлучними. У дитинстві завжди трималися одне за одного. Олексій був старший на п'ять років, і саме він навчив Максима битися, грати в карти, лазити по деревах і навіть уперше пояснив, як поводитися з дівчатами. А потім... їхні дороги розійшлися. Льоша одружився з однокурсницею Наталею, пішли діти, життя закрутило у свій вир. Максима в їхній сім'ї приймали з радістю, ось тільки він обтяжувався атмосферою, так схожою на ту, що була в домі батьків. Вони були по-своєму щасливі. Але це було не його щастя.

Олексій, звісно, знав. Розумів. Ніколи не докоряв, але іноді в його погляді прослизало щось на кшталт легкого смутку, коли він казав: "Ти надто ганяєшся за успіхом, Малий. Не проґав свою синицю".

Максим поклав телефон на стіл, покрутив у руках ручку, втупившись в одну точку. Подумки знову повертався в той будинок, де потріскували дрова в каміні, пахло трав'яним чаєм і де була Олеся...

Як вона там?

Чорт! Адже в неї практично закінчилися продукти! Адже вона не зможе навіть виїхати в магазин на своєму паркетному елеткрокарі. Хто взагалі купує такі машини, живучи за містом?

Він різко встав, схопив з вішалки пальто і вийшов з офісу. Альбіна, яка ледь встигла зазирнути до кабінету, щоб щось сказати, проводила його здивованим поглядом.

— Максиме Вікторовичу, у вас вечеря о сьомій зі Світланою, ви просили нагадати.

— Відправ їй на домашню адресу букет із вибаченнями, — кинув він на ходу, навіть не сповільнивши крок. — Сьогодні я зайнятий.

Чоловік вийшов на вулицю і сів у перше-ліпше таксі, прагнучи якнайшвидше опинитися у своєму притулку — там, де можна розслабитися і в тиші розібратися в думках.

Але варто було переступити поріг квартири, як вона здалася йому чужою і холодною. Просторі кімнати, бездоганний порядок, ідеально вивірений інтер'єр — все те, що раніше здавалося йому показником успіху, тепер викликало дивне відчуття чужорідності.

Максим раптом розсміявся, кидаючи пальто на спинку крісла. Туди ж полетів пакет зі старими речами. Він навіть не помітив, як механічно забрав його з кабінету. Чоловік розслаблено впав на диван у вітальні. Панорамне вікно перед очима відкривало вид на засніжене вечірнє місто, повне вогнів і передсвяткової метушні.

Ось, чортів «горобець»! Коли встигла ця дівчина оселитися в його голові, в його думках? Коли ця руда чортівка зуміла так легко струсити його звичний світ, у якому все було на своєму місці?

Він скуйовдив волосся, прикривши очі. Треба було просто розслабитися, видихнути, перемикнутися. Довести самому собі, що нічого не змінилося. Він сам господар своїх почуттів і думок. Телефон звично ліг у руку. Потрібний контакт з ім'ям «Лана — брюнетка» і коротке:

— Чекаю у себе, — кинув уривчасто, варто було почути голос дівчини.

Він знав — і без довгих розмов, вона скоро з'явиться тут, красуючись перед ним у черговому комплекті еротичної білизни.

Максим зробив ще один дзвінок, замовляючи додому вечерю та ігристе з полуницею.

А далі було як завжди: нестримний секс і жодних філософських розмов за теплим какао з чашечки зі смішним пузатим Сантою.

— Макс, ти спиш?