Читати книгу - "Срібні очі , Olenka Ing"

Світанок ледь торкнувся неба, коли Аліна стояла біля дерева, притулившись спиною до шорсткої кори. Її серце билося важко, наче воно знало, що цей день усе змінить.

Її думки рвалися назовні:

«Я лише дівчина. Звідки в мені сили, яких усі так чекають? Чому саме я? Але… коли я бачу їх, Ітана, Віталія… коли бачу його… Еріана… Я відчуваю, що не маю права відступати.»

— Готова? — тихо пролунав голос Ітана за спиною.

Вона обернулась — його очі були серйозними, але м’якими. Вперше за довгий час вона побачила, як він тримається не заради обов’язку, а заради неї.

— Ні, — посміхнулась Аліна крізь тривогу. — Але хіба це колись зупиняло нас?

Ітан легенько торкнувся її щоки пальцями, ковтаючи слова, які не наважувався сказати.
— Якщо щось піде не так… я прикрию тебе.

— Якщо щось піде не так, — тихо відповіла вона, — ми будемо боротися разом.

Віталій підійшов, перевіряючи зброю.
— Закохані пташки, ви готові? — в голосі його звучав сарказм, але очі говорили про інше: турботу й страх.

---

Ліс.

Вони йшли обережно, коли раптом холод накрив їх, наче хвиля. Аліна відчула, як її дар оживає: в грудях запульсувало світло, а навколо проступили обриси… минулого.

Вона бачила Адрама — хлопчика, що плаче біля зруйнованої хати, й Еріана, що стоїть поруч, не знаючи, як допомогти. Ця картина пронизувала її серце. Вона здригнулась, а Ітан схопив її за руку.

— Ти знову бачиш? — тихо спитав він.
— Так… — прошепотіла вона. — Вони обидва були зламані з самого початку.

---

Засідка.

Тіні рушили з обох боків — фігури в чорному, очі палають червоним. Аліна розплющила очі, напружена до краю.

— Ітане, зліва! Віталію, справа! — її голос прозвучав сильніше, ніж вона очікувала.

Бій почався. Ітан бився мов дика кішка, Віталій холоднокровно знімав ворогів, а Аліна стояла в центрі, тримаючи амулет. Її руки тремтіли, але серце було спокійне.

Усередині — буря:

«Вони ризикують заради мене… Ні. Не заради мене. Заради всіх. Я не маю права впасти.»

Тіні ринули на неї, але амулет спалахнув — хвиля світла відкинула нападників. Аліна вперше відчула: її дар — це не тільки бачення, це — захист.

---

Раптом.

— Досить! — гримнув голос.

Адрам вийшов на поляну, аплодуючи повільно, холодно. Його очі зустрілися з Аліниними — і вона побачила не тільки ненависть, а й… біль.

— Ну що, маленька героїне, — прошипів він. — Ти думаєш, що любов урятує світ?

Аліна зробила крок вперед, руки тремтіли.
— Я думаю, що ти боїшся цього більше за все.

Ітан став поряд з нею, Віталій зайняв позицію позаду. Адрам хитро посміхнувся.
— Хм. Цікаво, скільки з вас виживе, перш ніж ти зрозумієш: ти не спасителька, ти — вирок.

В одну мить земля задрижала. З лісу вийшов він — новий ворог, якого вони досі не бачили. Величезний, у броні, з маскою, що приховувала обличчя.

— Час грати серйозно, — промовив Адрам, розвертаючись.

Аліна відчула, як її серце стискається. І в цю мить — Ітан схопив її за руку.
— Я з тобою. Завжди.

Вона стиснула його пальці — і зрозуміла, що боїться не смерті. Вона боїться втратити тих, кого любить.

---

Закінчення розділу.

Коли ліс накрила тиша перед бурею, Аліна підняла голову й уперше вимовила подумки:

«Я сильна не завдяки дару. Я сильна завдяки їм.»

А на небі вже збиралися чорні хмари.

---