BooksUkraine.com » Сучасна проза » Англійський пацієнт 📚 - Українською

Читати книгу - "Англійський пацієнт"

153
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Англійський пацієнт" автора Майкл Ондатже. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 74
Перейти на сторінку:
поцупити пляшечку.

— Де?

— Яка різниця? Просто скажи, так чи ні?

— Давай самі вип’ємо його. Забудьмо про пацієнта.

— Ага! Прорив!

— Жодного прориву. Я смертельно потребую напитися до чортиків.

— І це каже двадцятирічна. От коли мені було двадцять…

— Так-так, чому б тобі не змінити платівку хоча б сьогодні? Між іншим, я думала, що це називається «грабіж».

— Моя країна навчила мене цього. Я займався цим на війні задля неї.

Караваджо встав і рушив через розбомблену капличку до будинку.

Хана сіла, злегка похитуючись, втративши рівновагу.

— А поглянь, що вона зробила для тебе, — пробурмотіла собі під ніс.

Медсестра рідко розмовляла навіть з тими, з ким доводилося працювати на війні пліч-о-пліч. Їй потрібен був дядечко, член родини. Їй потрібен був батько її дитини, навіть у цю мить, коли вона в гірському містечку вперше за кілька років чекала на можливість напитися, коли обпалений чоловік нагорі забувся неглибоким сном на чотири години, коли старий татів приятель нишпорить у її медичній скриньці, розбиває ампулу, зав’язує навколо руки шнурівку і швидко вколює собі морфій, аби потім повернутися до неї, вдаючи, ніби нічого не сталося.

Навіть о десятій годині ночі в горах темною залишається тільки земля. Небо чітко сіріє, і пагорби відливають зеленим.

— Мене нудило від їхніх жадань. Від хтивих солдатських поглядів. Тож я відійшла убік, відмовилася від побачень, прогулянок на джипах, залицянь. Не дарувала їм останній танець перед їхньою смертю — люди почали вважати мене гордячкою. А я працювала важче за інших. У дві зміни, під вогнем робила усе для них, виносила кожне їхнє судно. Я стала гордячкою, бо не хотіла гуляти з ними і викачувати з них гроші. Я хотіла повернутися додому, а вдома не було нікого. І мене нудило від Європи. Нудило, що зі мною поводяться, наче з коштовністю, тільки через те, що я жінка. Я зустрічалася з одним чоловіком, але він загинув, а потім померла дитина. Ти знаєш, дитина не просто померла, це я вбила її. Після цього я поринула в таку пітьму, звідки ніхто не міг мене витягти. Жодними розмовами про гордощі. Жодними чиїмись смертями. А потім я зустріла його — до чорноти обпаленого чоловіка. Він, швидше за все, англієць. І минуло страшенно багато часу, Девіде, коли я не хотіла мати нічого спільного з чоловіками.

За тиждень перебування сикха на віллі усі звикли до його звичок щодо їжі. Хоч де б він був — у горах чи в селі, — обов’язково повертався о пів на першу, приєднувався до Хани і Караваджо, діставав із наплічника маленький згорнутий блакитний носовичок і розстеляв його на столі біля їхньої трапези. Діставав свою цибулю і трави — Караваджо здогадувався, що хлопець збирав їх у францисканських садах, поки шукав там міни. Він чистив цибулю тим ножем, котрим перерізав запобіжний дріт. Потім з’їдав якийсь фрукт. Девід припускав, що хлопець перебув усю війну і ніколи не скуштував ані крихти із загального столу.

Насправді він завжди слухняно приходив з першими променями сонця, простягаючи горнятко, в яке Хана наливала чай, любив його і пив, додаючи згущене молоко із власних запасів. Він повільно посьорбував напій, стоячи у сонячних променях, і дивився, як повзе долиною шеренга солдатів, котрі, якщо цього дня війська залишалися на ночівлю, починали грати в канасту вже о дев’ятій ранку.

Ще до світанку в напіврозбомбленому садку вілли Сан-Джироламо, під зраненими деревами, сикх набирає у рот води з фляжки. Він насипає трохи зубного порошку на щітку і починає десятихвилинну процедуру апатичного чищення зубів, водночас прогулюється садком, позираючи на долину, котра ще ховається в ранковій імлі, і дивиться швидше з цікавістю, ніж з благоговінням, на ці місця, де йому випало жити. Коли він був дитиною, чищення зубів завжди відбувалося на вулиці.

Цей навколишній пейзаж сприймається ним, як тимчасова річ, до якої він не має прив’язаності. Він просто припускає можливість дощу, впізнає дурман чагарників. Ніби його розум — це радар навіть тоді, коли він не думає, його очі фіксують хореографію неживих предметів на чотири милі навколо нього, що якраз вміщається в радіус ураження стрілецької зброї. Він розглядає дві цибулі, які обережно висмикнув із землі, пам’ятаючи, що війська при відступі замінували сади також.

За обідом Караваджо завжди розглядає харчі, викладені на блакитний носовичок, з властивою йому дядьківською посмішкою. Мабуть, існують якісь рідкісні тварини, думає чоловік, які харчуються так, як і цей молодий солдат, котрий підносить їжу до рота пальцями правої руки. Ніж він використовує, лише аби зняти лушпиння з цибулі і порізати на скибки фрукти.

Двоє чоловіків узяли візок і спустилися в долину, щоби привезти мішок борошна. Також солдат має доставити у штаб у Сан-Доменіко карти знешкоджених територій. Їм не просто говорити про особисте, тому вони розмовляють про Хану. Лунає безліч запитань і відповідей, поки старший чоловік зізнається, що знав її ще до війни.

— У Канаді?

— Так, я знав її ще там.

Вони минають численні багаття на узбіччях, і чоловік питає сапера про його життя. Хлопець має прізвисько Кіп. «Покличте Кіпа. Сюди йде Кіп». Прізвисько причепилося до нього випадково. Коли він писав свій перший в Англії звіт про знешкодження бомби, шматочок масла впав на папір. Офіцер поцікавився: «Це що? Кіпер[30] у маслі?» — і всі довкола засміялися. Хлопець не мав жодного уявлення, що таке кіпер, але так уже й повелося. За тиждень його справжнє ім’я Кірпал Сінгх уже ніхто не пам’ятав. Але він не ображався. Лорд Саффолк і його підривники називали сапера Кіпом, а йому здавалося, що це навіть краще, ніж англійська звичка звертатися на прізвище.

Того літа англійський пацієнт користувався слуховим апаратом, тому чув усе, що відбувалося в будинку. Бурштиновий равлик у вусі перекладав кожен буденний звук — стілець у коридорі скрипить, бо його хтось тягне підлогою, за дверима кімнати пес цокає пазурами, він може зробити гучніше і навіть почути його дихання чи крик сапера серед скель. Так англійський пацієнт дізнався про хлопця за кілька днів після його появи, хоча Хана намагалася не допустити їхньої зустрічі, боялася, що не сподобаються одне одному.

Але одного дня дівчина увійшла до кімнати і побачила сапера. Він стояв біля ніг ліжка і тримав руки на гвинтівці, котра звисала з плеча. Їй не сподобалося це буденне звисання зброї, те, як ліниво повернувся хлопець їй назустріч,

1 ... 19 20 21 ... 74
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Англійський пацієнт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Англійський пацієнт"