Читати книгу - "Новендіалія"

— Вітію, — стурбовано мовила Мора, — якщо Маркус довідається про ці твої маневри…

— Та нічого, я поволеньки все йому поясню. Він нормальний дядько і все зрештою зрозуміє. Проте для цього потрібен час, а щось мені підказує, що часу в нас обмаль. Тому, хлопці і дівчата, відсьогодні ніхто не ходить в обхід наодинці. Навіть ти, Горгане, і не дивись на мене, як той побитий василіск… Дам тобі до пари… ну скажімо, нашого юного інтерна.

Лука ледь не підскочив.

— Але я ж іще…

— Знаю. Але нічого не вдієш. Ось щойно Клим прийме у тебе залік, так і станеш до роботи.

Лука перевів нажаханий погляд на проквестора. Дивна річ — той навіть не думав сперечатися. Примружив лише свої гадючі очі, ніби розважуючи, в який спосіб позбутися докуки, але промовчав.

— Отже, шановні, — підсумував квестор. — Надходять скрутні часи. Вважайте, не робіть дурниць. А раптом що, стріляйте першими.

Добра порада, тоскно подумав Лука. Дурниць він уже наробив, і найбільшою з них була згода працювати в Магістраті. Нехай він, зрештою, дізнається ту правду, котрою принадив його проквестор, та, схоже, вона дістанеться йому не задурно.

SICINNIUM

To що, всі вже тут? Один, два, п’ять… Ох, ну що ж це діється, де ж це мені конкурувати зі свіжим пивом? Ну, всі начебто. Гаразд, давайте трохи розтрясемо наслідки цієї наглої дегустації і пройдемо, ага, погойдуючись, довкіл нашого славного Ринку.

Друга найвища споруда площі — це, як ми бачимо отут-во, костьол Діви Марії, чільна наша святиня. Побудований він у п’ятнадцятому столітті ще за короля Авеля. Як ви можете бачити, вежі костьолу різні, і, кажуть, сталося таке через категоричну незгоду в архітектурних уподобаннях короля та королеви. Після чергової сварки вони дали архітекторові протилежні вказівки, і той, роздратований тривалими баталіями, звів одну з веж у готичному стилі, другу — в ренесансному. Отакий-от вийшов гімн подружній злагоді.

За старих часів у цьому костьолі молилася міська шляхта та багаті міщани, тож на місце старця коло входу завжди був захмарно-високий конкурс. Втім, існував інший спосіб потрапити попід стіни костьолу — здійснити, приміром, крадіжку, вилаятись у церкві чи вчинити адюльтер. Бачите кайдани при вході — ось тут і лишали злочинців прикутими усім на радість. То що, любі гості, чи всі з вас вірні своєму подружжю? Ага, отож! Як-то кажуть, люби свого ближнього, але тишком-тишком…

Так, тепер розвертаємось і бачимо навпроти костьолу гарний будинок з чортами. Тут у нас засідає нинішня міська рада. З чортами, громадяни, це фігурально мовлячи. А хоча… Про цей будинок здавна ходили лихі чутки — справа в тім, що побудовано його на місці цвинтаря. Коло костьолу завжди, як передбачає традиція, закладався цвинтар. Проте за нових часів керівництво міста вирішило, що цвинтар псує краєвид, і перенесло його за міську браму. А замість нього побудувало собі нову та простору міську управу. Кажуть, що прикрасивши будинок чортами, архітектор у таких спосіб висловив свою лояльність до керівництва.

Йдемо далі. Зверніть увагу — цей будинок має назву «Під відтятою головою». В ньому в п’ятнадцятому столітті проживав міський суддя, схильний до вольових рішень, хоча, кажуть, плакав за кожним страченим, як за рідним сином. Поряд — кам’яниця «Під золотим місяцем», тут, як свідчать легенди, жив королівський алхімік Войцех Парний. Судячи з того, що тут тепер міститься банк, яким володіє магнат з таким же прізвищем, можна припустити, що пан Войцех приховав від корони котрийсь зі своїх патентів… А це ось — дім «Під козлами»; тут, у художньому салоні панни Ксяженки, збиралася міська інтелігенція. Чого «Під козлами»? Ну, самі робіть висновки, панове… Там і зараз, до речі, проводяться всілякі митецькі презентації — з поваги до традиції, не інакше…

Біля виходу з площі бачимо невеличкий фонтан з бронзовою фігуркою студента. «Бідний Жак» називають його городяни, хоча, судячи з кухля пива в руці та молодецьки задертого берета, ведеться йому не так і погано. Е, куди це ви — брататися зі студентом? Ану припиніть, фонтан тут не для купання! Ах, монетку кинути…

Зверніть увагу, шановні, ну, тобто ті, хто ще не хлюпається у фонтані, на підпис під фігурою: Mortuus in anima qui nec vivit nec lascivit, що значить «у того мертва душа, хто не живе і не жадає». Студентська нібито мудрість, але скажіть, що не так!

LAUDATIO. PARS IV

Віднедавна безсоння набуло для нього нового значення. Якщо колись він, бувало, не міг заснути, потерпаючи від новин та сподівань, то нині поринав у сон невідхильно та швидко, немов потопельник — у темні води. Зате раніше, відмучившись, він бачив сни, ясні та химерні, наче авторське кіно, і в тому мав неабияку втіху. Тепер же… тепер не було нічого — лише безвидна пітьма, що належить мертвим. Він би навіть боявся засинати. Коли б лише міг боятися.

І попри все це, сьогодні він бачив сон. Жодного сумніву — це був-таки сон, достобіса яскраве сновиддя, реальне настільки, що, прокидаючись, він перетнув усі дев’ять кіл пекла, доки згадав, хто він є і який нині рік. Може, слід було радше назвати цей сон спогадом — так безжально точно було відтворено кожен порух задіяних, кожне слово і погляд… Та коли й так, то чому це відбулося саме зараз? До чого це? За що?

Не сказати б, що він забув ті події. Ні, все це певною мірою втратило значення, але з пам’яттю у нього було все гаразд. Проте зараз йому вернулися не лише події, але й тодішні почуття, яскраві надміру, що аж нинішня нечулість здається йому справжнім благословенням.

Сівши на ліжку, Юр Горган обхоплює чоло долонями. Від забутих уже потерпань голова зненацька іде обертом і болісним корчем заходиться серце. Чи міг він тоді вчинити інакше? Міг! Та певна річ! Коли б лише розважив, як слід, якби тільки мав на те хоч би одну коротку мить! Він би кинув зброю, він би дозволив їй стріляти, і тільки якийсь прикрий інстинкт змусив діяти так, як безліч разів до того — рятувати своє життя. Так, авжеж… Ніби це йому чимось зарадило.

Збентежений, він підводиться, аби глянути на годинник. Вечір. Вже однаково треба вставати. В сірім мареві сутінок він робить кілька кроків до тьмяного люстра