BooksUkraine.com » Публіцистика » Леонід Кравчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Леонід Кравчук"

147
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Леонід Кравчук" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 26
Перейти на сторінку:
очевидно, заважає відчувати себе насправді вільним. Президент Кравчук був інакшим. По-перше, це була людина, впевнена у своїй історичній ролі. Таке своєрідне розуміння політики зіграло з ним поганий жарт. Він і на президентській посаді залишався насамперед ідеологом, для нього найголовніше було створити атрибутику держави, і він чудово почувався серед цієї атрибутики». До всього не треба забувати: Леонід Макарович – хоч і політик з величезним, ще радянським вишколом, проте він насамперед – ідеолог. Через те, наголошуючи на факті існування на карті світу нової держави Україна, він зовсім не готовий був обговорювати, а тим більше – впроваджувати закони, за якими б діяла ринкова економіка.

Тоді як «червоний директор» Леонід Кучма, за визначенням багатьох політичних аналітиків, керував країною, як заводом. На якому, крім усього іншого, встиг попрацювати ще й парторгом. Тому нема нічого дивного в тому, що Кучма і його апарат виявився вправним у приборканні лівої більшості у Верховній Раді, добившись у травні 1995 року укладення конституційної угоди, а 28 червня 1996 року – прийняття нової Конституції України. У цьому ж 1996 році офіційний Київ зупинив хвилю страйкового руху в Донбасі, порушивши судові справи проти місцевих еліт за незаконні операції з грошима, що призначалися на зарплати шахтарям. Увесь цей час Кравчук перебуває ніби осторонь політичного життя, даючи розлогі та нічого не значущі коментарі як стосовно дій влади, так і на адресу демократичної опозиції, котрої, будемо відверті, в середині 1990-х років не було. Зокрема, дуже мало відомо про стосунки Кравчука з Павлом Лазаренком, Юлією Тимошенко, Віктором Ющенком. Так само немає подробиць знайомства екс-президента з лідерами Соціал-демократичної партії Григорієм Суркісом та Віктором Медведчуком. Між тим, саме ці контакти Леоніда Макаровича призвели до того, що в 1998 році, залишаючись безпартійним, він очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради, ставши, таким чином, народним депутатом.

Між іншим, саме в цей період Кравчук, за його словами, опинився під дамокловим мечем. У 1998 році Союз радянських офіцерів прийняв рішення… викрасти Леоніда Макаровича. Вони ставили перед собою завдання денонсувати Біловезьку угоду. «Хотіли, щоби я під тиском відмовився від свого підпису, – згадував Кравчук багато пізніше. – Причому планів було два: перший – викрасти мене по дорозі з поїзда, інший – з офісу. Схема викрадення була така: вертоліт, з вагона, потім на вертоліт – і в Москву. Я оцінив ситуацію: достатньо, скажімо, декількох тренованих людей, щоб прибрати одного чи двох охоронців. Тому я тоді спав з кольтом – такий хороший пістолет. Він лежить зараз у тумбочці весь час, але розряджений. Просто вже немає потреби, бо я не роблю чогось такого, за що мене хотіли б викрасти». З огляду на це залишається тільки гадати, хто кому був більше потрібен у середині 1990-х років: Кравчук молодшим від себе на покоління «есдекам», чи навпаки – «есдеки» йому. Прихід Леоніда Кравчука в СДПУ(о) пов’язують з іменем Євгена Марчука. За часів президентства Кравчука він незмінно займав пост голови Служби безпеки України. З приходом до влади Кучми Марчук, як і слід було чекати, цю посаду втратив. Проте вже в 1996 році став прем’єр-міністром України і, поза сумнівом, тісного зв’язку з екс-президентом не переривав.

Саме Марчук, як обережно натякають деякі політичні аналітики, «працевлаштував» свого колишнього шефа і в партії, і в Верховній Раді: з жовтня 1998 року Леонід Кравчук – член Політбюро і Політради СДПУ(о). А у 2002—2006 роках очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України. І хоча все одно неясно, була ця партія пропрезидентською, опозиційною чи нейтральною, такою собі «третьою силою», яку Кравчук зробив дієздатною та до певної міри впливовою, не треба забувати: Віктор Медведчук, котрий вступив до СДПУ(о) в 2001 році, вже за рік очолив Адміністрацію голови держави. Поза сумнівом, про нього Леонід Кравчук чув набагато раніше, адже наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років молодий адвокат Медведчук фігурував по справах дисидентів, зокрема Євгена Сверстюка і Василя Стуса. А пізніше, наприкінці 1980-х років, брав участь у процесі над директором Чорнобильської АЕС В’ячеславом Брюхановим. Як працівник ідеологічного фронту, і тим більше – як головний ідеолог радянської України, Леонід Кравчук не міг не звернути увагу на адвоката, причетного до «ідеологічних» і просто гучних процесів. Таким чином, Віктор Медведчук, новий однопартієць Леоніда Кравчука, цілком міг виконувати роль «людини екс-президента» в оточенні президента діючого. А значить, Кравчук міг мати широкі можливості для будування різноманітних політичних комбінацій. Проте, як показав час, навіть якщо Кравчук і мав намір стати чимось на зразок таємного радника Леоніда Кучми, впливати на діючого президента він не міг. Про це, зокрема, свідчить оцінка Кравчуком «касетного скандалу», який вибухнув у 2000 році.

Поруч із «касетним скандалом»

У ніч на 17 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе, керівник інтернет-проекту «Українська правда», вийшов із квартири журналістки Олени Притули, обмовившись, що вже пізня година і він буде ловити машину, аби дістатися додому. Вранці на сайті «Української правди» висіло повідомлення про зникнення редактора. Вдень з’явилися згадані вже оголошення на станціях метро. 19 вересня президент Кучма отримує відкритого листа, підписаного рядом прогресивних журналістів, у якому вони вимагають почати розслідування цієї справи і взяти його під особистий контроль. 24 вересня більш як 200 людей організовують прохід зі смолоскипами під гаслом «Знайдіть Георгія Гонгадзе!» 16 листопада в лісі у Таращанському районі Київщини знаходять чоловічий труп без голови. 28 листопада лідер соціалістів Олександр Мороз скликає під час парламентської сесії прес-конференцію. Журналісти заінтриговані – обіцяна бомба. І вона таки дійсно вибухає: довірена особа Мороза, соціаліст Юрій Луценко, вставляє в пошарпаний касетник плівку з тими самими «записами Мельниченка».

Майор Микола Мельниченко служив офіцером президентської охорони. За його словами, він у якийсь момент вирішив «писати» свого «об’єкта», встановивши під диваном у кімнаті для переговорів мікрофон. Потім передав ці плівки Морозу як головному суперникові Кучми ще з часів останніх президентських перегонів, коли Кучма виграв другий термін президентства чисто технічно. У бесідах із головою своєї адміністрації Володимиром Литвиним, міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком і головою СБУ Леонідом Деркачем президент Кучма неоднозначно натякав: Георгій Гонгадзе йому набрид і з ним треба «щось вирішувати».

У ті дні народний депутат Леонід Кравчук став серед парламентських кореспондентів та політичних журналістів, особливо – опозиційних, чи не найпопулярнішою персоною. Його запитували здебільшого про те, чи був би такий скандал можливим, якби державою керував Кравчук чи його ставленик, і чи

1 ... 19 20 21 ... 26
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леонід Кравчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Леонід Кравчук"