Читати книгу - "Золотий дім"

того, він був андрогінним, «чоловічо-жіночим». Те, що наймолодший із дітей Нерона Ґолдена у грі в античне перейменування обрав собі саме цей псевдонім, говорить про те, що він знав щось про себе раніше, ніж дізнався, якщо можна так висловитися. Хоча тоді він пояснював свій вибір передовсім тим, що Діоніс пройшов усю Індію вздовж і впоперек, і міфічна гора Ніса, де він народився, насправді могла бути розташована на субконтиненті; а по-друге, тим, що він був божеством чуттєвої насолоди, не лише Діонісом, але й, у його римському втіленні, Вакхом, богом вина, безладу й екстазу, а це все — ствердив Діоніс Ґолден — звучало заманливо. Утім, невдовзі він заявив, що воліє, аби його не кликали повним божественним ім’ям, і задовольнився простим, майже анонімним однолітерним прізвиськом «Д».

Його раніше входження в сім’ю не було легким. Стосунки з єдинокровними братами з самого початку були кепські. Усе своє дитинство він почувався виключеним. Брати кликали його Мауглі й жартома вили на місяць. Його мати-вовчиця була якоюсь хвойдою з джунглів; їхня була римською матір’ю-вовчицею. (Здається, на цьому етапі вони постановили бути Ромулом і Ремом, хоч пізніше в розмові зі мною Апу це заперечив чи радше припустив, що ця ідея народилася в голові Д, а не в його власній.) Поки Д ще вчився говорити, вони вже оволоділи латиною та грекою і вживали ці таємні мови, аби не допустити його до своїх розмов. Обидва пізніше це також заперечували, хоч і визнавали, що обставини, за яких він потрапив у сім’ю, а ще різниця у віці, спричинили серйозні складнощі, проблеми відданості й природної прив’язаності. Тепер, ставши юнаком, Д Ґолден у товаристві братів метався між запобігливістю та гнівом. Було очевидно, що він мав потребу любити й бути любленим; у ньому ховалася хвиля почуття, котрій потрібно було когось накрити, і він сподівався, що зустрічна хвиля накриє також його. Не зустрічаючи такої пристрасної взаємності, він шаленів, лаявся і замикався в собі. Коли сім’я Ґолденів переїхала до Золотого дому, йому було двадцять два. Іноді він здавався занадто мудрим як на свої літа. Іноді ж поводився, немов чотирирічна дитина.

У дитинстві, коли він набирався сміливості запитати батька й прибрану матір про жінку, що дала йому життя, батько просто розводив руками й виходив із кімнати. А мачуха спалахувала гнівом.

— Облиш уже! — закричала вона одного доленосного дня. — Та жінка не має жодного значення. Вона десь подалася, захворіла й померла.

Як це було для нього — бути Мауглі, народженим жінкою без жодного значення, так жорстоко відкинутою його батьком, що померла в кромішній пітьмі однією з мільярдів смертей забутих бідняків? Пізніше, коли змова мовчання була порушена, я почув від Апу одну приголомшливу історію. Був колись період, коли стосунки старого з їхньою матір’ю не складалися. Він горлав на неї, вона огризалася. Я аж випростався й нашорошив вуха, бо ось уперше за всю історію моїх розмов із Ґолденами та безлика, безіменна жінка, Неронова дружина — нещаслива роль ще з античних часів — вийшла на сцену й відкрила рот; а що Нерон, як оповідалося в цій історії, горлав і дерся на неї, вона не залишилася в боргу. Це не був той Нерон, якого я знав, який тримав свій могутній бойовий дух під контролем, випускаючи його лише у формі самозакоханої пихатості.

Як би там не було: після цього вибуху сім’я розбилася на два табори. Старші хлопці стали на бік матері, але Діоніс Ґолден твердо тримав сторону батька, переконуючи патріарха, що його дружина, мати Петі й Апу, нездатна вести домашнє господарство. Нерон викликав жінку й наказав їй здати ключі; деякий час після цього саме Д давав вказівки, замовляв продукти й вирішував, яку їжу готувати в кухнях. Це було публічне приниження, зганьблення. Її почуття власної гідності було тісно пов’язане з тим залізним кільцем, тим чарівним О діаметром вісім сантиметрів, з якого звисало зо два десятки ключів, великих і малих, ключів до комори, до підвальних сейфів, набитих злитками золота й іншими потаємними скарбами багатіїв, та до різноманітних секретних щілин по всьому будинку, де вона переховувала те, що лиш їй самій було відомо: старі любовні листи, шлюбні коштовності, стародавні шалі. Це був символ її домашньої влади, і разом із ключами на ньому кріпилися її гордощі й самоповага. Вона була повелителькою замків, а без цієї ролі ставала ніким. Через два тижні після того, як чоловік звелів їй віддати в’язку ключів, відсторонена господиня дому спробувала накласти на себе руки. У хід пішли пігулки, Апу й Петя знайшли її простертою біля підніжжя мармурових сходів, приїхала швидка допомога. Вона вчепилася Апу в зап’ясток, і рятівники зі швидкої сказали: поїдьте за нами, дуже важливо, що вона так тримається за вас, вона тримається за життя.

Усередині швидкої двоє парамедиків грали ролі доброго й злого поліціянтів. — Тупа суко, всю сім’ю поставила на вуха, ти думаєш, нам нема що робити, у нас серйозні справи, справжні поранення, невідкладні випадки, а не якісь там самогубства, треба було тебе лишити там здихати. — Але ж і бідолашка, не кричи так на неї, їй і без того зле, все гаразд, дорогенька, ми подбаємо про тебе, все буде добре, нема лиха без добра. — Яке в біса лихо, ти бачив, скільки в неї того добра, подивись, який палац, які багатства, ці люди на нас дивляться, як на свою власність. — Дорогенька, не звертай на нього уваги, такий у нього характер, ми тут для того, щоб про тебе подбати, тепер ти в надійних руках. Вона намагалася видушити з себе якісь слова, але Апу не міг розібрати, що саме. Він розумів, що вони роблять — вони намагалися не дати їй провалитися в безтяму, а потім, після зондування шлунку, за яким йому довелося спостерігати, оскільки її долоня намертво вчепилася за його зап’ясток, коли вона опритомніла в лікарняному ліжку, то сказала: синку, єдине, що я хотіла тебе попросити там у швидкій, щоб ти заїхав тій сволоті в носа.

Її повернення додому було своєрідним тріумфом, адже вона, звичайно ж, повернулася на свою позицію глави домашнього господарства, а зрадницький син, що не був її сином, благав прощення, і вона сказала, що прощає, хоч насправді ніколи йому не пробачила й до кінця життя майже не озивалася до нього. Та й він насправді не потребував її пробачення. Вона назвала його матір жінкою без жодного значення й заслуговувала на все, що він їй завдав. Після