Читати книгу - "Щоденники дракона"

мчав океаном, і часом розганявся до нечуваної для суден швидкості. За всю подорож тільки один раз друзям довелося позаздрити вигляду іншого корабля. Це сталося тоді, коли їхній курс перетнув океанський кліпер. Стоп’ятидесятиметрове чудовисько, підняте на три метри над поверхнею підводними крилами, при середньому вітрі линуло на вдвічі більшій за них швидкості. Його вітрила, здіймаючись на сто метрів угору, скидалися на білу хмару, яку несе ураганом. Дивлячись на цей корабель, друзі подумали, що не була б Нілмар планетою магів, створення такого дива було б нездійсненним.

Позаду вже був тиждень плавби. Новачки, звикли до постійно хисткої палуби, і глибоко в душі пишалися цим, вважаючи себе тепер за справжніх моряків. Але якось, досі чистий обрій розмило якоюсь сірою каламуттю. Одна за одною почали набігати хмари. Вітер став поривчастим і подув неначе одразу з усіх боків. Тут не потрібно було якогось особливого досвіду, щоб зрозуміти — наближається буря.

Ніч минула у тривожному чеканні, але ту мить, коли сильний вітер таки перейшов у шторм, ніхто не помітив. Ранок виштовхнув всіх на палубу. Низьке небо висіло плямистим, брудно-сірим рядном, що тріпалося та закручувалося в джгут скаженим вітром. Густі смуги дощу водоспадами з’єднували небо і океан. Велетенські пінисті хвилі, накочувалися раз за разом, і засипали палубу та моряків рясними бризками.

Повітря було холодним, всім було наказано вдягти водонепроникні куртки та чоботи. Ламеніль, перемагаючи вітер і потужні струмені води, що переливалися через борт перебрався в кермову рубку до Тахта, що міцно тримався за штурвал, спокійно озираючи розбурхану стихію.

— Привіт, Тахт! Довго ще буря гулятиме, як ти думаєш?

— Здоров, Лам! Хіба це буря? Легенький штормик. Увечері ми про нього і не згадаємо! Будеш спати в своєму ліжечку як удома.

— Не вигадуй! Дивись, яка величезна хвиля іде! А ти кажеш — штормик!

— Ну так! Височенька. Тільки бачиш, яка вона полога? Корабель на неї підіймається і скочується собі повільно, воду не черпає. То яка нам різниця, є та хвиля чи нема? Інша справа якби вона йшла з гребенем, та ще крута! Тоді було б сутужно! А ще бач — і вітерець так собі. Тому й кажу тобі — тьху, а не шторм!

— А з чого ти взяв, що до вечора він стихне?

— Вітер змінюється. Вночі з заходу дув. Зараз перейшов на північ. Поривами дме, а досі був рівний.

Вітер справді змінився. Якщо вночі та ранком дув безперервно, то зараз це були тільки окремі пориви. Та й хмари піднялися, відірвалися від скаженої круговерті води.

Ламеніль поспішив переказати свою розмову друзям. Тепер вони й самі бачили, що шторм втихомирюється.

З часом кількість учбових занять зменшилась і всі члени екіпажу тепер могли більше займатися своїми справами. На борту була непогана книгозбірня, були й музичні інструменти, на яких міг грати кожен охочий до такого заняття. Вечорами на палубі навіть влаштовували танці.

Багато хто збирався компаніями послухати розповіді старших та досвідченіших про пригоди на морі. Боцман Брон був непоганим магом і ділився своїми набутками з усіма бажаючими. Найбільше молодим морякам подобалося, коли Брон заради розваги влаштовував на воді мініатюрний смерч і примушував його обходити навколо корабля. Але на такі штуки витрачалося більше сил, тому старий боцман робив це нечасто.

Швидко минали дні і от, якось уранці, всіх підняв крик вахтового:

— Земля!

Перша частина подорожі скінчилась. Попереду лежав архіпелаг Сурмаль.

Один поперед одним, штовхаючись усі сипонули на палубу. У перших променях вранішнього сонця серед океанських вод вже чітко визначалася далека смужка землі. А скоро можна було розгледіти і зелень високих дерев з кольоровими вкрапленнями квітів і світлий пісок пляжу. З-за мису з’явилися могутні хвильоломи, прикрашені високим, тонким, немов стріла, націлена у небо, маяком. «Фівер» прибув до Сурмальгарду, головного міста архіпелагу Сурмаль.

Буксирів тут не було, тому «Фівер» зайшов на рейд своїм ходом, під вітрилами. Віддали якорі і всі, хто не був зайнятий на вахті почали збиратися на берег. Маарі з друзями змогла вибратися у другій шлюпці. На березі їх засліпили сполохи яскравих тропічних барв. Небачені фрукти продавалися цілими кошиками на кожному кроці. Квіти найнеймовірніших кольорів ховали у своїй красі будинки, причали, каміння набережної. Настирні голоси екскурсоводів навперейми запрошували охочих прогулятися містом.

І друзі, відчувши під ногами мало вже не забуте відчуття земної тверді, з радістю позаписувалися мало не на половину екскурсій, не забувши і запланувати собі — не тільки заради Рава — обід в симпатичному і затишному ресторанчику під промовистою назвою «Архіпелаг». Чому б і ні? Хтозна, які ще умови чекають їх на Асарху, що має стати місцем наступної зупинки «Фівера»…

Розділ восьмий

В той час, коли «Фівер» виходив з порту Сурмальгарда, у невеличкому будиночку край міста засвітився вже знайомий нам екран, заповнений перлистим туманом. Між тим, хто знаходився у будинку та його невидимим співрозмовником відбувся коротенький діалог:

— Привіт тобі, Кураторе!

— Здоров був, Ревлісе! Маю надію, що це не більше ніж звичайна доповідь, хоча і в незвичний час?

— Так. Поки що все гаразд. Корабель щойно вийшов у море. Як і домовлялися, я буду його супроводжувати. Надалі користуватимусь тільки телепатичним зв'язком. Подбайте, щоб хтось постійно чергував на моїй хвилі.

— Подбаємо! — Хай щастить і тобі й усім іншим!

— Дякую! Будемо сподіватися на краще. В усякому разі, їх (він виразно підкреслив останнє слово) я все одно витягну. Надто велика цінність. Жаль буде, коли щось трапиться з кораблем. Щоправда, на ньому аж двоє Магістрів, та все ж…

— Двоє Магістрів на один корабель? Чи не занадто?

— По-перше, вони друзі з дитинства. По-друге, цей корабель постійно використовується для перевезення кандидатів. Треба берегти!

— Ясно!

— Скажу щиро, рейс вочевидь ризикований. Екіпаж може постраждати. Але зроблю все, що в моїй силі!

— Добре, драконе! Тільки не розводься про ризик. Щоб чого доброго не накликати!

— З обох кінців каналу зв’язку пролунав сміх і екран згас.

Дні плавання проходили непомітно, заповнені навчанням та веселими розмовами. Штормів у цей час не бувало.

Іноді «Фівер» лягав у дрейф і для всіх влаштовували годину-другу купання. Це зазвичай бувало тоді, коли біля борту плескалися дельфіни, вірні друзі, а часом і захисники моряків. Тоді можна було не боятися морських хижаків, а їх у цих водах теж траплялося немало.

Та загалом день був схожим на день, і друзі почали трохи нудьгувати. Нарешті, одного разу, вони почули голос вахтового матроса:

— Крааші з правого борту!

Штурман на містку одразу забив у дзвін —