Читати книгу - "Щоденники дракона"

знак для всіх підніматися нагору. На капітанському містку одразу з'явився Драгай, який вже встиг віддати належні команди. За кілька хвилин було піднято всі вітрила і «Фівер» понісся над хвилями так швидко, що, час від часу, майже на півкорпуса здіймався над водою. Шлюпки підготували до спуску на воду і рибалки швидко складали потрібні снасті. Тут були довгі міцні шнури з блешнями, гарпуни з тросиками, дерев’яні молотки.

Молоді матроси та дівчата підіймалися на ванти, щоб краще бачити. Та до зграї риб було ще далеко.

Кінець кінцем корабель, за підказками вахтового, обігнав зграю і помчав уперед, збільшуючи відстань. Коли відійшли на потрібну дистанцію, з бортів полетіли шлюпки. Ледь торкаючись води, кожна вже ставила щоглу і поспішала на свою ділянку.

«Фівер» спішно відійшов від місця лову і рухався паралельним курсом. Вахтовий зі щогли подавав прапорцями сигнали, допомагаючи стерновим не збитися з курсу.

Пімел, сидячи за кермом, уважно слідкував за сигналами. Їхня шлюпка йшла крайньою зліва. З-за хвиль вони могли бачити лише два найближчі човни. Ось вахтовий просигналив, що риби підходять до човнів. Пімел весело гукнув:

— Ну, тримайтеся! Якщо поталанить, то добре прокатаємося на риб'ячому буксирі! Це вам не на кінській упряжці їздити. Може й скупати!

Равеш та Ламеніль завмерли. Гном тримав котушку на короткому, пружному вудлищі, закріпленому у гнізді. Лам сидів, тримаючи у руках шкот, готовий за першим словом Піма спустити вітрило. В напруженому чеканні пройшло ще хвилин із десять. І раптом вудлище різко зігнулося й котушка, в руках Равеша затріскотіла, скидаючи шнур.

— Вітрило! — заволав Пім.

Юний ельф одразу відпустив шкот, вітрило залопотіло і сповзло вниз. Старий рибалка одразу розвернув шлюпку так, щоб шнур проходив через її ніс. Відтренованим рухом Лам перехопив шнур і накинув на шків, прикріплений до форштевня. Тепер можна було поставити котушку на жорстке гальмо і дати рибі тягти за собою човен стільки, скільки їй заманеться, і тільки стежити, щоб не підставити борт шлюпки під хвилю.

— Гей, рибалки! Вітаю! — радувався Пім. — Це ж треба, півгодини, як у морі, і нате вам! Мабуть, будуть з вас…

Замість останніх слів почулося булькання, бо хвиля накрила балакучого гнома з головою. Лам та Рав хоча й не розчули зовсім слів старшого товариша, але загальний зміст дійшов до їхньої свідомості і не можна сказати, щоб вони не були втішені похвалою.

Крааша справді тягла човен, як добрий буксир. У напруженій гонитві минуло години дві. Врешті, швидкість почала падати бо риба стомилась. Почалася боротьба за метри витравленого шнура. До котушки підключили шестерні й почали по черзі крутити педалі, вибираючи метр за метром шнур, на кінці якого сиділа бажана здобич. Рибина, видно, попалася не мала, бо скоро всі ухекались. У цьому двобої час збігав непомітно. Та ось, недалеко від човна, воду пропороли два гострих довгих плавця. Між ними було не менше трьох метрів. Друзям перехопило подих.

— Крути, крути! — надривався Пімел, тримаючи кермо. — Рав! Залишайся на лебідці, а ти, Лам, заміни мене!

Ламеніль сів на його місце на кормі, а Пім схопив гарпун і став на носі. Равеш, хекаючи, дотягував човна до стомленої рибини. Тепер все повинен був вирішити удар гарпунника. Ось лишилося десять метрів, ось уже вісім, п’ять… Пім, підвівся на увесь зріст і підняв гарпун. Спина риби виплила просто перед ним. Змах його руки друзі навіть не встигли помітити, а гарпун вже був у спині крааші. Від раптового болю велетенська здобич вистрибнула з води, сипонула на рибалок фонтаном бризок і впала у море, обірвавши шнур, на якому досі тягла човен. Трос гарпуна зі свистом тікає у воду, та скоро завмирає і провиса. Лам все ще сидить біля керма, а гноми удвох тягнуть очікуваний улов. З глибини випливає темний контур тіла. Ще хвиля й рибина, що за довжиною рівнялася з човном, була прив’язана до борту. Гарпун точно знайшов її серце. За кілька хвилин їхня шлюпка несеться до «Фівера».

Вибух радості на борту ошелешив друзів. Та скоро вони зрозуміли головне: їхня команда прийшла першою, вполювавши рідкісну та цінну здобич. Рибу підняли на палубу і під оплески глядачів поклали на обробний стіл. А переможців ще довго підкидали на руках.

Скоро підійшла друга шлюпка, за нею одразу ще дві, так що гамір на борту скоро вщух, змінившись роботою. За традицією капітан розпорядився відправити першу рибу на камбуз.

Коли риба була розібрана, голова та нутрощі викинуті за борт, а м’ясо та більше двадцяти кілограмів чудової ікри, пішло на камбуз, у розпорядження старшого кока.

Равеш, як знавець куховарської справи, запитав у Пімела, що стояв поруч, біля борту.

— А чому голову викинули? Я, наприклад, люблю посмакувати відварною риб’ячою головою.

— Ну, тут би ти задоволення не отримав! Бач, у крааші в голові якась гіркота. Не знаю, від чого це, але їсти таке ніхто не стане!

Що ж до інших частин крааші, то вони виявилися надзвичайно їстівними. Їхній смак залишився з нашими друзями на все життя.

Того вечора, смачно поївши та взявшись за улюблену люльку Равеш запитав у Німа.

— Вибач, а навіщо було брати дерев’яну кувалду?

— Ти що, спиш на заняттях? Втім, вибач! Ви ще цього не проходили. Що буде, коли гарпун не заб’є рибу одразу? Ти ж можеш собі уявити, сам тяг цю тушу до борту. От і доводиться глушити її дерев’яхою. Не кататися ж за нею на буксирі по кілька днів!

— Є такі невеликі кораблі, — продовжував Пім, — що тільки й займаються ловом великих риб у океанських течіях. Там рибалки блешні тягнуть прямо з корабля й спійману рибу підводять до борту. А тоді вибирають з води спеціальними сітями-підйомниками.

— А чому б на «Фівері» не ловити саме таких риб?

— Ми на мілинах ставимо сіті. Адже риба потрібна різна! Та й наш Драгай полюбляє ловити саме вугрів біля Асарху. Це у них родове. Його батько й дід там ловили. Вони вивчили Шляхи та періоди міграції вугрів, як ніхто. До того ж у Драгая є на Асарху власна база. Справжнє поселення. Тому завжди виходить, що наш «Фівер» більше всіх до Граамелю вугрів привозить. Риба добірна, і її одразу скуповують.

День, ніч. Ніч, день. Хвилі, бризки, сонце, вітер. За кілька днів «Фівер» мав прибути до місця лову. Та звичний плин часу був раптово порушений. Якось вранці, одразу по зміні вахт, коли всі, поснідавши, збиралися на навчання, вахтовий зі щогли загукав:

— Гей, кок! Готуй данину! Морський змій пливе!