Читати книгу - "Щоденники дракона"

На капітанському містку стояли Драгай та боцман Брон, і стиха про щось перемовлялися. Кухарі витягали з холодильника півтуші копченої свині, улюбленої страви зміїв.

Скоро звір вже плив метрів за двадцять від правого борту, паралельним курсом, уважно придивляючись до рибалок. Драгай із Броном разом речитативом наспівували якусь магічну формулу, спрямовану, вочевидь, на те, аби налаштувати сріблясте, з сірими розводами та чорними плямами чудовисько на мирний настрій. З борту полетіло м’ясо і змій пірнув за здобиччю.

Одначе скоро голова змія ще раз з’явилася на поверхні і холодні, без повік, очі знову втупилися у моряків. Бувалі рибалки принишкли: поведінка звіря була незвичною. Повсякчас, змій, отримавши м’ясо, йшов геть, а тут повернувся. До того ж, цей майже розумний погляд…

Драгай уважно глянув на Брона і той, кивнувши головою, швидко побіг до капітанської каюти. Сам капітан знову став наговорювати якесь закляття. Цього разу голос його звучав із явною погрозою.

Змій знову сховався під хвилями. Минуло кілька хвилин напруженого чекання. Навіть новачки на борту примовкли, бачачи, що справи ідуть не так, як треба. І, раптом, корпус корабля здригнувся від страшного удару. Було добре чути, як затріщали дошки обшивки. Хтось з матросів кинувся в трюм і закричав звідти, що у днищі пробоїна і вода доходить вже до пайолів, тобто піднялася майже на метр.

Вахтовий кинувся до гармати, відкрив ключем ящик зі снарядами і почав швидко її заряджати. Тепер наші друзі зрозуміли, навіщо було тримати на кораблі таку грізну зброю.

Голова змія з’явилася на незначній відстані за кормою, трохи вбік від курсу. Таран і йому просто так не минувся: по морді текли ручаї крові, одначе тікати він не збирався. Штурман швидко навів гармату. Вибух снаряда підняв угору стовп води, сховавши з очей небезпечне страховисько. Різко клацнув затвор, порожня гільза з гидким смородом покотилася палубою, а загнаний у ствол новий заряд, чекав, наче пес у засідці, сигналу, аби знайти свою жертву. Змій не з’являвся, але ніхто не міг напевне сказати чи влучним був перший постріл. Екіпаж завмер у тривожному чеканні, і.

…Крики жаху, стогін поранених, тріск зламаного такелажу! Тварина стовпом виривається з води біля самого борту корабля й падає поперек палуби. Всі панічно розбігаються до носа й корми. Чудовисько, здається, безкінечно довгим. Його тіло повзе й повзе через корпус корабля, піднімаючись через лівий борт і зникаючи за правим. Врешті з’являється хвіст, та радіти нема чого, бо він вузлом зав’язується навколо грот-щогли. Багатотонна туша кренить корабель, намагаючись перекинути його.

Те, що сталося наступної миті, ніхто потім не зміг ані зрозуміти, ані змалювати. Всім видалося, що з неба упала грозова хмара. В усякому разі, інших аналогій ніхто не міг знайти.

Щось туманно-прозоре раптом опинилося біля борту корабля. Воно мчало на такій швидкості, що його лет помітили лише ті, хто випадково дивився у той бік. В момент коли це явище зупинилось, корабель накрив оглушливий грім. У моряків мало не порозривало барабанні перетинки. В усякому разі майже всі на деякий час оглухли. І в ту саму мить в змія ударила блискавка. Тіло тварини було розрізано навпіл. Хвіст у страшній конвульсії розв’язався, впав, потрощивши дорогою кілька шлюпок, у воду й пішов на дно. Ще одна блискавка вдарила у воду, здійнявши довкола стовпи гарячого пару. Після цього дивна хмара рвучко, з казковою швидкістю, піднеслася вгору і зникла у височині.

Видовище шокувало всю команду. Драгай та Брон приводили до тями всіх, хто лишився цілим і примушували допомагати постраждалим та ліквідовувати наслідки катастрофи. Поранених оглянули та перев’язали. Тих, кому було погано, вклали на лежанки. Загинув, як з’ясувалося, лише один матрос. Тіла його не знайшли. У морі, приваблені кров’ю морського змія, з’явилися тайлосси. Їх велетенські тіла раз у раз проносилися біля самого борту.

Корабель був не в такому вже поганому стані. Зважати треба було тільки на пробоїну в трюмі. А ось із човнів вціліло лише три. Ще двійко моряки сподівались полагодити, а решта були розбиті вщент. Хоча капітан з цього приводу, не знати чому, але не дуже і вболівав.

На кінець дня палуба й такелаж були приведені до ладу. Зламані частини замінили повністю. В роботі дуже допомагала магія Драгая та Брона. Наші друзі вперше бачили таких могутніх магів.

Тепер лишалося тільки зашити пробоїну та відкачати з трюму воду. Під керівництвом Брона на палубі розклали брезент, промастили його якоюсь рідиною, що під дією морської води ставала клейкою, і через дві години наклеїли його на корпус у вигляді латки, яка одразу перекрила доступ води.

Добре довелося допрацювати біля помп. Близько півночі рівень води у трюмі почав падати, а на ранок увесь трюм був сухим. Аврал скінчився. Капітан усій команді дав півдня відпочинку.

По обіді продовжили ремонтні роботи. На пробоїну з внутрішньої сторони наклали кілька шарів тканини, промазуючи кожен шар клеєм. Укріпили всю конструкцію розпірками і до настання ночі корабель був готовий витримати все, що тільки могла приготувати для нього морська доля.

Тим часом Маарі встигла розповісти Ламу та Раву про незвичайну хмару, бо в ту хвилину один і другий лежали в носовій частині корабля, завалені уламками шлюпок та рангоуту. Вони тільки чули удар дивного грому та бачили відблиск блискавиці, а Маарі відкинуло на корму і вона бачила все.

— Що мене здивувало, — схвильовано говорила юна ельфійка, — коли та хмара відлітала, то з місця, без розгону, взяла швидкість не меншу, ніж у будь-якого птаха. А далі летіла з шаленим свистом все швидше і швидше, і коли піднялася аж до пасатних хмар, свист стих, а слідом розлігся новий удар грому.

— А як ти все це почула? — перепитав Равеш, почісуючи забиту спину. — Адже від першого удару грому всі поглухли!

— А я, коли мене кинуло на верхню палубу, від жаху затулила вуха й закричала. От і вийшло, що перший грім мене не оглушив.

— Ну гаразд, не оглушив, то й не оглушив, — втрутився Лам. — Краще скажи, як ти за цих обставин взагалі могла визначити швидкість польоту хмари?

— Дуже просто. Якщо пасатні хмари йдуть на висоті, скажемо, кілометр, а воно дісталося до них секунди за три, може — чотири, отже прикидаємо…

— Не вигадуй! — відмахнувся Рав. — Метеорити літають