Читати книгу - "Щоденники дракона"

Поки тривала ця суперечка, у каюті капітана між Драгаєм та Броном відбувався такий, малозрозумілий для сторонніх вух діалог:

— Хто б це міг бути, як ти гадаєш? І що він тут робив?

— Ти смієшся? Впізнати, хто це був крізь захисний екран? До того ж, коли він маневрує на надзвуковій швидкості? Та я з містка бачив рівно стільки, як ти з каюти!

А на стіл куратора сектору Сурмальгард ліг такий папірець:

«Телепатограма від Вчителя Ревліса.

Судно, що цікавить нас, було атаковане морським змієм. Тварина вочевидь була навчена, а її розум контролювався. В результаті застосованих мною дій, змія ліквідовано. З кораблем все в порядку. Плавання продовжується за графіком. Знову прошу звернути увагу на можливість отримання інформації каналами Чорних.»

Розділ дев’ятий

Зліва по борзу пропливали неприступні скелі, над якими здіймався густий тропічний ліс, а далі за широкою зеленою смугою здіймалося в небо, аж у хмари, громаддя гірських хребтів під пишними білими сніговими шапками.

«Фівер» неквапно проходив уздовж цих негостинних берегів, шукаючи свою звичну стоянку в гирлі безіменної річечки. Перш, ніж починати лов, треба було добре полагодити корпус, відремонтувати човни. Ну, і, зрозуміло — продукти. Екіпажу потрібні були свіжі запаси м’яса, фруктів та овочів.

Ще років сімсот тому ельфом Фуртелем, дідом Драгая, на березі невеличкої бухти були розбиті городи, постійний догляд за якими і по сьогодні здійснювали команди кораблів спочатку діда, тоді його сина, тепер онука. Вони щедро постачали рибалкам овочі, а фрукти та м’ясо давав тропічний ліс. Вдосталь було і прісної води: схили гір блищали під вертикальним промінням екваторіального сонця тисячами срібних ручаїв, що починали свій шлях з території холодних вічних снігів і завершували його в теплому океані.

Капітан зійшов на місток, проміряв кілька разів курсові кути по берегових орієнтирах і дав стерновому команду повертати.

Плавно й велично «Фівер» звернув до неприступного, як здавалося, берега. Матроси згорнули майже всі вітрила і корабель несла хвиля припливу. Скоро, неподалік від бортів, то справа, то зліва, почали вишкірятися рифи. Та капітан і стерновий добре знали свою справу. За якийсь час всі побачили неширокий вхід до бухти, що глибоко врізалася у скелястий берег. Вхід до неї ховали дві чудернацькі за формами скелі. За скелями відкривався чудовий краєвид. Бухта, вганяючись у берег на цілий кілометр, була не широкою, всього метрів із триста. Береги являли собою піщані та галькові пляжі. Поміж пляжами де-не-де стирчали скелі. Завширшки пляжі мали від десяти до ста метрів. Одразу за ними починався ліс. Далі бухта переходила в русло ріки. Коли корабель підійшов до її гирла, з-поміж зелені дерев вигулькнули і житлові споруди: до десятка кам’яних будинків під дощаними покрівлями. Довкола акуратні грядки, поділені низенькими кам’яними розгорожами. Городи щедро зрошувалися гірськими ручаями, спрямованими хазяйновитими господарями в потрібному напрямку. Трьом поколінням капітанів-рибалок вдалося збудувати справжнє містечко.

Прогуркотів якірний ланцюг і корабель став недалечко од берега. Бухта була глибокою. Вся команда почала переправлятися на берег, щоб на час ремонту судна оселитися у будинках на суші.

Наступного дня з ранку всі зайнялися справами. Хто заводив під корабель канати, щоб його можна було перехилити на бік і полагодити днище, хто пішов до лісу валити потрібні дерева, хто готував до запуску лісопилку, хитро влаштовану таким чином, що її приводила в дію річка. Троє матросів, що вже були тут не вперше, вирушили на полювання. Жінки порпались на городах. Роботи там було не багато: вода справно текла зрошувальними каналами, від бур’яну та шкідників городи надійно захищали захисні закляття. Одним словом, все тут було облаштоване як у найкращому місті великого Лона.

Вже встигли вибрати з води сіті, закинуті в гирлі ріки і відтеребити на кухню три відра свіжої риби. Екіпаж, не відволікаючись від роботи, з задоволенням вдихав приємні запахи майже готових страв, що після довгого перебування у морі обіцяли бути надзвичайно смачними. Йшло до обіду. А тим часом, Драгай та Брон не привертаючи до себе нічиєї уваги — мабуть, не обійшлося й тут без допомоги магії — увійшли до будинку капітана і там відбувалося таке:

У кімнаті, що закривалася на складний, особливої конструкції замок, світився вже знайомий нам екран магічного зв’язку, перед яким і стояли капітан з боцманом:

— Пояснити напад я не можу. — говорив Драгай. — Відчуваю, що це не було реакцією пораненого чи хворого звіра. Хіба що є одна думка… Ми з Броном вже обговорювали її, але не дуже впевнені. Справа в тому, що у нас на борту є троє друзів. Дуже хочуть потрапити на Асарх. Очевидно, відчувають Поклик. Ми бачимо, що у них високий магічний потенціал. Це — готові кандидати до Школи. Отже, цілком імовірно, що змій їх відчув. Але якщо саме це спровокувало напад, виходить, що змій — це хтось із загону охорони Чорних…

Кілька секунд питання Драгая лишалося без відповіді, а тоді голос з екрану відповів:

— Так, магістре! Ви все зрозуміли правильно! І це справді робота Чорних. До речі. Якщо трапиться нагода — подякуйте Вчителю Ревлісу. За дорученням Конклаву саме він прикривав цей рейс. Ми чекали чогось подібного. І про цю трійцю знаємо. Чекаємо на них. Мапа з нанесеним маршрутом у них є, тому, якщо вони тобі зараз не дуже потрібні, можеш відпусти їх одразу. До речі, і команді вашій буде спокійніше.

Уривок цієї розмови ми навели саме для того, щоб читачу був зрозумілим подальший перебіг подій, які принесли здивування і радість нашим трьом друзям.

Пообідній відпочинок Равеша був простим і зрозумілим для кожного гнома: люльку в зуби і під дерево. Тут його і відшукав Брон.

— Як відпочивається, великому рибалці? — голос боцмана примусив Равеша відкрити очі, вийняти з рота люльку й змінити положення тіла з горизонтального на сидяче. — А де ж твої друзі?

— Онде, у бухті плескаються. Покликати?

— Та ні! Хай собі розважаються. А як обсохнуть, зайдіть всі троє до капітана.

— Хіба ми щось завинили? — здивувався Рав.

— Та ні! Просто капітан має дещо вам сказати.

Брон неспішно побрів до будиночків, а Равеш одразу побіг за друзями. За кілька хвилин вони вже поспішали до будинку капітана.

Драгай сидів у розкішному кріслі за великим столом.

— Сідайте, друзі! Одразу скажу, навіщо я вас покликав. Ви ж не просто хотіли податися в море, вірно? Мені пригадується, ви саме сюди, на Асарх, мріяли потрапити? Човнів у нас тепер лишилося мало, всіх залучити до роботи я все