Читати книгу - "Щоденники дракона"

одно не зможу, тому якщо ви не змінили намірів, думаю кращої нагоди вирушити у мандри по Асарху у вас ніколи не буде. Можете одразу отримати розрахунок — і ви вільні. Ми ще пробудемо тут кілька днів, а потім вийдемо в море. Через деякий час повернемося за продуктами і далі будемо так само неподалік рибалити, доки не наповнимо трюмів. Тоді йдемо на Граамель, а там будемо готуватися до нового рейсу. На випадок, якщо у вас не все складеться як слід чи просто виникне яка потреба — приходьте сюди, до селища, і живіть до нашого приїзду.

— Спасибі, капітане! — відповів за всіх Ламеніль. — Якщо ви не проти, ми і справді одразу вирушимо. Тільки який там з вас розрахунок? Це ми скоріше винні вам за проїзд!

— А це вже моя справа! Навчалися ви добре і працювали відмінно. І якщо раптом колись виникне у вас така потреба чи бажання, я охоче візьму вас на черговий рейс. А тепер — ось ваші гроші, і — щасливої дороги! Хай збудуться ваші бажання. Завжди буду радий зустрітися з вами.

Подякувавши капітанові, ошелешені таким несподіваним поворотом справи, друзі пішли збиратися в дорогу. Цю ніч вони провели ще у селищі, а ранком, попрощавшись з новими товаришами, вийшли на стежину, що повела їх уздовж берега річки до гірських кряжів.

Першу зупинку вони зробили кілометрів за п’ять від селища, на березі невеличкого озерця. Тут вже річкова долина зробилася просто вузькою ущелиною, з обох боків якої здіймалися прямовисні скелі. Ламеніль уважно вивчав мапу, що колись дав їм старий гном на далекому притоці ріки Фіслор, біля гір Алрал. Маарі кип’ятила чай та робила бутерброди із м’ясом крааші, яке їх умовили взяти на дорогу. Гном, тим часом, просто дивився на озеро та вершечки гір, що віддзеркалювались у його синюватих, кришталево чистих водах.

— А знаєте, друзі, на нашій мапі позначене це саме місце, де ми зараз сидимо! — озвався Лам. — Дивіться самі, все співпадає! А ось і селище Драгая. Тоді ми не могли зрозуміти, що це за позначки!

— Бреши, та не забріхуйся! — озвався Рав. — Випадково такого статися просто не може!

— А хто каже, що це випадково? На мою думку, відтоді, як ми у тому селищі слухали балачки старого рибалки… Здається, його звали Врем? Відтоді у нас все аж занадто вдало складається! Таке враження, що нас за руку ведуть! Ми вже колись про це розмовляли, пам’ятаєте?

— Ой, хлопчики! Та ви що? Невже ми з вами і справді комусь потрібні? — скрикнула Маарі.

— Нічого ми такого не думаємо! — відповів ельф. — Тільки щось тут не те! Ми з Равом майже весь Лон пройшли — ніяких тобі особливих пригод! А тут як пішло…

Тепер усі втрьох почали старанно роздивлятися отриману ще півроку тому мапу. Справді, помічене було саме це місце. Омріяна стежина мала починатися одразу за озером, на якому вони спочивали.

Нашвидкуруч випивши чаю, вони зібрали рюкзаки й вирушили в дорогу. Все було так, як на мапі. Вузенька, непримітна ущелина, прихована густою зеленню дерев, круто піднімалася вгору. Сумнівам більше не було місця. Перед ними — прохід углиб Асарху. Друзі рвалися вперед, але гори є гори, і ночувати їм довелося зовсім не так далеко від селища, як вони собі мріяли. Піднявшись на невеличку скелю, де вони могли захиститись від вітру, друзі змогли виразно розгледіти вогні в будинках та на кораблі. Там повним ходом ішли ремонтні роботи.

Ніч минула спокійно, вщух навіть вітер. Вранці Рав підстрелив круторогого гірського барана, і друзі пробули на черговій стоянці ще день, аби закоптити м’ясо в дорогу. До барана додали ще трьох гірських куріпок. Адже далі, на заметених снігом перевалах, їжі не буде. І дров для багаття теж.

Тріщини, скелі, сніг та холод вимотували останні сили. Трійця підіймалася з перевалу на перевал. Часом ставало млосно від нестачі кисню. Часом сльози безсилля замерзали на їхніх повіках.

Мапа була надзвичайно точною й детальною: тричі друзі ночували в зазначених на ній печерах. Ще, щонайменше, два дні судилося їм жувати мерзле м’ясо і ночувати без вогнища. Адже у цій країні віковічних снігів не росли навіть трави.

У деяких місцях Маарісаа, як більш досвідчений скелелаз, ішла першою, підтягуючи друзів на мотузці. Та здебільшого шлях прокладав Равеш. Особливо багато сил відібрала одна тріщина. Втративши на її штурмі майже чотири години, вони попадали просто на сніг. Равеш підбадьорював друзів:

— Нічого, лишилось зовсім трішки! Зараз виходимо на льодовик, а з нього вже спускатимемось у долину.

Лід, лід, лід… Нескінченною рікою в’юниться льодовик між велетенських вершин. День, ніч та ще день. Увечері другого дня вони вийшли на стежку, що стрімко збігала вниз, у тепло та зелень…

Спуск хоча й був не легким, та все ж за кілька годин наші друзі дійшли до перших дерев. Зібравшись з останніми силами, наламали гілок, зробили собі зручний для лежання настил, розклали багаття, напнули над ним полотнище… Вогонь, найбільше з благ! Від утоми вони вже навіть їсти не хотіли. Просто лежали, всотуючи в себе тепло. Ніч у теплі — справжнє щастя для того, хто промерзав на нескінчених перевалах та льодяниках.

Зранку Лам поспішив роздивитися довколишні землі.

Та повернувся він напрочуд швидко. Мовчки сів біля вогню і задумливо почав розгрібати паличкою вугілля.

— Ну, і що ти там побачив? — не витримала Маарі.

— Побачив цікаві речі. Навіть дуже цікаві. Ми вийшли на добре второвану стежку. Навкруги сліди від десятків, а може й сотень багать. Колишні тимчасові стоянки. Після цього бракувало хіба вийти на брукований шлях! Тому далеко я й не ходив.

— Це у тебе такий гумор? — озвався гном.

— Піди сам подивися. У будь-який бік. Хоча б на сто метрів, більш не треба.

Заінтриговані друзі негайно облазили увесь перелісок і швидко переконалися, що ельф був правий. На кожному кроці траплялися сліди багать, ямки, присипані землею, а в них — бляшанки від консервів, рвані залишки одягу та взуття.

— А ми, часом, не на Лоні? — іронічно усміхнулася Маарі.

Вечір був не зовсім веселим. Побачене народило більше запитань, ніж могло дати відповідей.

Як говорити чесно, наші мандрівники тільки тепер задумалися над тим, що, власне, вони очікували тут знайти? І що, крім почутих легенд, так уперто тягло їх сюди, на Асарх?

Провівши ще одну ніч на тому ж місці, друзі рушили далі. За дві години вони вийшли до дивної прогалини, порослої низенькою,