Читати книгу - "Сірано де Бержерак"

Нахаба! Фанфарон!

Де Гіш

Невже ніхто його приборкати не може?

Вальвер

Ніхто? Ось я йому слівце докину гоже!

(Підходить до Сірано, що дивиться на нього, і став у визивній позі.)

У вас великий… так… великий ніс…

Сірано

(поважно)

О, так!

Вальвер

Ха-ха-ха!

Сірано

Це і все? Я бачу – не мастак До слова гострого заговорив зі мною. Хіба ж тут фразою обмежишся одною? Та ж можна це сказать на тисячу ладів! Ось тон задирливий: «Я б лікарю звелів, Коли б цей ніс був мій, його ампутувати!» Тон дружній: «Носик цей, мій любий пане брате, Напевне, воду п’є завжди раніш за вас!» Ось описовий тон: «Це Альпи! Це Кавказ!» Цікавий: «Скажіть, цей прилад до писання Чи, може, це взуття якась модель остання?» Тон граціозний: «Ви, напевне, свій носок Зробили сідалом для стомлених пташок». Дбайливий тон: «Скажіть, коли під час куріння Із носу вашого струмує хмара синя – Чи не кричить сусід: пожежа! дім горить!?» Завбачливий: «Себе ви, пане, бережіть: Під тягарем таким ви можете упасти!» Тон ніжний: «Від дощу і всякої напасті Я раджу вам носить на носі парасоль!» Учений: «Нагадать, юначе мій, дозволь, Що звір, описаний колись Арістофаном, Із носом, певне, був таким от незміряним!» Тон франта: «Моди крик! Смаку тонкого знак! Щоб вішати бриля, це найпевніший гак!» Тон перебільшення: «О, чудо небувале! Щоб застудить цей ніс, усіх циклонів мало!» Тон драми: «Як іде із цього носа кров – В Червонім морі я подобу лиш найшов!» Ось тон захоплення: «Це казка! Це химера! Чудова вивіска була б для парфюмера!» Ліричний: «Це труба, що в неї дме тритоні» «Кому це пам’ятник?» – оце наївний тон. Ось шанобливий тон: «Це ж башта! Гордість люду! Селянський тон: «Еге! таку, сказать, посуду Напхать табакою лиш може багатій!» Воєнний: «Чи багнет ви приладнали свій, Щоб штурмом захопить ворожу батарею?» Практичний: «Ви його пустіть у лотерею! Великим виграшем принадите усіх!» Нарешті – як сльоза, а не безжурний сміх Вас притягла б нараз, то в трагедійнім тоні Могли б сказати ви: «От ворог всіх гармоній! Себе соромлячись, він сам почервонів!» От скільки б ви мені могли сказати слів, Якби ви дотепом хоч трошки володіли. Але ж ні атому його ви, друже милий, Не маєте в своїй нещасній голові, Де думка як і єсть, то вже ніяк не дві! Ну, словом, річ ясна: я, пане, не дозволю Нікчемі кожному таланта грати ролю.

Де Гіш

(хоче повести з собою обуреного Вальвера)

Облиште, друже мій!

Вальвер

Але ж нахаба він! Без рукавичок – фі! нікчемний дворянин, Без пишних бантиків, без дорогих мережив!