Читати книгу - "Кривоклят"

технікам друку, завдяки дигіталізації фотографій і новим технологіям NASA, які дають змогу надрукувати твір навіть у порожнечі, у повітрі, вони матимуть твір завжди біля себе: у сумці, у стійці для парасольок, на полиці буфета, що спілкуватимуться з твором, прикріплюючи магнітиком із твором список покупок на холодильнику, вирваний із блокнота з твором і записаний олівцем із твором, хоча кожна з цих речей є і буде тільки неспівмірним сурогатом, який із таким самим успіхом можна замінити візерунком у дрібну клітинку. Ніхто не засуджував мене більшою мірою, пригадав я, сідаючи в регіональний поїзд на станції Гетцманнсдорф-Вуллерсдорф, аніж так звані любителі мистецтва, я готовий закластися на місячну пенсію, точніше на те, що від неї щомісяця залишається після утримання сум судовим виконавцем у рахунок боргу в скарбницю трьох країн і чотирнадцяти музеїв та колекцій мистецтва, що талановитий соціолог зумів би наукою вивести формулу ненависті до Кривоклята, яка дала б змогу обрахувати її залежно від кількості зібраних предметів із візерунками мистецьких творів, де кожен футляр для окулярів із Венерою Урбінською[24], кожна попільничка з пейзажем Піссарро, а особливо кожна мильниця з Ренуаром на якийсь відсоток посилює рівень агресії та спонукає поділитися зі співрозмовниками низкою ідей вишуканих тортур, особливо з використанням дев’яностошестивідсоткової сірчаної кислоти, які в тих фантазіях вливалися мені, вводилися крапельницею, впорскувалися підшкірно й внутрішньом’язово практично в усі частини тіла, його органи й отвори. Вибухи сміху, вибухи сміху в залі судових засідань, коли я казав, що витвір мистецтва може нам щось дати, вибухи сміху зовсім відмінного, ніж той, яким сміються люди просто радісні, що сидять біля річки, їдять бутерброди й жартують про когось, хто внизу, біля самого берега, підстрибує на одній нозі, вовтузиться з черевиком, бо хоче його зняти й погуляти по воді, сміху зовсім відмінного за той, від якого болить діафрагма, бо напав заразний сміх від якоїсь дрібнички, навіть несмішної, але в цей момент, на ще незастеленому ліжку це спонукає до безперервного сміху, що народжується десь усередині, у теплих і глибоких сферах, навпаки, сміх ворожий, сміх як частокіл, як камінь, кинутий через усю залу в підсудного, як град каміння, але передусім, власне кажучи, як частокіл, націлений у слова, що можуть лише допомогти тим, хто ховається за частоколом, які насправді єдино можлива допомога, єдино можлива відсіч, на яку вони можуть розраховувати, сміх не тільки шалений і ворожий, а й, щиро кажучи, розпачливий у своєму шалі та ворожості, сміх, уживаний зовсім навпаки, не так, як варто використовувати сміх, сміх, що лине через усю залу — від найдальших рядів до найближчих, роззявлені роти, відкинуті голови, а в них — чорні печери, одна за одною, одна біля одної, сміх у відповідь на те, що я казав: мовляв, у часи, коли речі мало не цілковито втратили свою вартість, коли гроші, одержимість грішми, постійний грошовий обіг висмоктав із речей їхню колишню вартість, у часи, коли одяг розпадається на шмаття, роздирається, протирається вже після кількох одягань, хоч колись у плащі батька, зрештою, не конче навиворіт, ходив син, а потім ще онукам його переробляли на пальтечка; у часи, коли через місяць користування шухлядами в новому, щойно з фабрики, комоді їх неможливо ні відсунути, ні засунути, хоч колись комоди передавали в спадок через п’ятдесят, сто, сто п’ятдесят років, і не лише комод, виготовлений знаменитим майстром-столяром для радника двору, ні, простий селянський комод, що стоїть на веранді сільського будинку; в часи, коли гроші висмоктали міцність і солідність із пряжі, деревини, каміння, замінюючи їх усі дешевими підробками, витвір мистецтва залишається єдиною стабільною і незмалілою вартістю, усе ще виконаною з тією самою найвищого класу старанністю і майстерністю, із тих самих матеріалів найвищого класу, що й у часи їхніх дідів, прадідів, прапрадідів, але передусім я казав, що саме так вартісний твір може нам щось дати; оскільки всі ці люди, що розпачливо сміються, призвичаєні продавати й купувати, тобто брати, чи, точніше, тихцем підкрадати, тирити, але ніколи не давати, давання стикається з підозріливістю, особливо давання цілком безкорисливе, бо витвір мистецтва не має жодного інтересу в тому, що дає, дає беззастережно, щедро й не вимагаючи ні квитанції, ні довідки, ні розрахунку, ні повернення в зручний чи незручний для боржника термін, він дає, не створюючи жодного боргу, що стикається не лише з геть запеклою підозріливістю, а й із цілковитим нерозумінням і навіть ворожістю, оскільки якщо щось дається так щедро й задарма, то, вочевидь, воно точно не має цінності чи, можливо, навіть шкідливе, можливо, навіть, усупереч уявленням, створює борг, про який згадується десь дрібним шрифтом, на передостанній сторінці неписаної угоди; тому також у мене націлений сміх, націлений не лише в цій конкретній залі судових засідань на цьому конкретному процесі, а й фактично в кожному з процесів і в кожній залі судових засідань, де мене звинувачували, допитували й засуджували, до того ж вибухав він багато разів і багато разів линув від найдальших до найближчих рядів, але найбільше саме тоді, коли я казав про щедрість творів мистецтва, бо ніхто з цих сміхунів не міг зрозуміти, а передусім за жодні скарби не хотів зрозуміти, що може щось отримати задарма, та де там і яким це робом, здавалося, казали вони, хоча це я говорив, а вони ані пари з вуст, але вони промовляли цим сміхом, як же ж так, яким це чином шматок фарбованої дошки може дати клапоть фарбованого полотна, адже витвір мистецтва мусив би мати якесь вим’я, до якого ми могли б присмоктатися, якийсь важіль однорукого бандита, потягнувши за який сипалися б жетони до встановленого жолобка там, де висить мідна табличка з назвою і прізвищем автора, мусив би зі щілини в рамі висувати щойно надруковані купюри, чеки та цінні папери, оскільки єдиною вартістю, яку вони розуміли, яку взагалі могли охопити своєю уявою, була фінансова. І тому також, відповідав мені на це Цеєтмаєр, не вдалось і не вдасться реалізувати завдання, тож кожна наступна спроба реалізувати завдання закінчуватиметься лише знищенням твору чи радше, на щастя, знищенням лаку на творі й багаторічною реставрацією цього твору, а не переконанням кого-небудь; вона закінчуватиметься судовим процесом і новим примусовим перебуванням у Медичному центрі «Замок Іммендорф» або в іншому закладі, лікарні чи медичному центрі, а передусім незліченною кількістю статей у пресі, які не лише нікого не переконуватимуть у тому, наскільки важливі твори мистецтва, а навпаки, переконуватимуть своїх читачів у брехні, у яку,