Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

Щоденно у медпункті працюють шість лікарів і три-чотири медсестри. Вони взяли відпустки за свій рахунок, аби приїхати до Києва. Працюють позмінно, ночують у медпункті. «Я думаю, що це ще нескоро закінчиться», – каже Володимир. Фотографуватися захотів лише з усім колективом.

26 сiчня 2014

Валентина, 49 років. Народилася на Полтавщині, проживає в Києві. Відвідує Євромайдан із перших днів. Читає там свої вірші, а також допомагає на кухні. 22 січня зранку стояла на Грушевського. Спочатку було спокійно. Поруч із нею була літня бабуся й 76-річний дідусь. «Штурм почався надзвичайно швидко, ми нічого не зрозуміли», – розповідає Валентина. Вони почали бігти з Грушевського на Хрещатик. За словами Валентини, «Беркут» завалив діда на землю й почав бити. Валентина кричала, просила зупинитись, але підійти ближче не змогла. Поруч стояли хлопці з Внутрішніх військ. «Міліціонери, такі молоді. Я розуміла, що їм не подобається це все, але вони не заважали «Беркуту» бити інших», – розповідає жінка. Тоді вона впала перед ними на коліна, це теж не подіяло. Валентина не знає, що далі було з дідом і який його стан здоров’я зараз.

Попередила Валентину, щоби вона зважувала кожне своє слово у інтерв’ю, бо розпочалося полювання за активними учасниками Майдану. «Я – онука політв’язня. Мій дід відсидів тридцять років, боровся з цією системою. Дід мені казав, поки в тебе є язик, не мовчи, говори. У пам’ять свого діда говорю, що можу», – пояснює жінка.

У Валентини дорослі донька й син. Вони працюють і допомагають зараз по господарству. «Син їсти готує, бо мама на революції», – усміхаючись, каже вона. Сусідки по дачі, старенькі бабусі, дізнавшись, що жінка бере активну участь у подіях, вишили й подарували їй цю скатертину. Сказали, що вона її оберігатиме.

27 сiчня 2014

Павло з Вінниці, 49 років, волонтер медичної служби. Чергує в єдиному медичному наметі, що знаходиться за сценою. До нього часто заходять ведучі й зірки. На Майдані з першого дня. Фахівець з ультразвуку, за фахом – анестезіолог. Після місяця чергування на Євромайдані повернувся на роботу. У приватному медичному закладі, де він працював, його попросили звільнитися.

20 січня чергував у медпункті на Грушевського і був вражений побаченим. Рвані рани по тілу, на обличчі – це від шумових гранат, до них ще скотчем примотували каміння. Тому, коли розривається граната, вона завдає ще більшої шкоди. «Таке враження, що я сплю. Я не вірю, що таке може відбуватися в Україні в двадцять першому сторіччі», – каже Павло. А ще він запам’ятав молодих хлопців, майже дітей, яким він робив перев’язки у ці дні. «Хлопець сидить весь чорний від диму, ноги в ранах, а він у руках палку тримає. Я йому кажу, відпусти палку, дай мені нормально перев’язку зробити. А він: «Мотай так», – згадує лікар.

Родина за Павла хвилюється, але він не збирається їхати додому. Тікати вже занадто пізно. «Ми вже порахували, що за новими законами кожному, хто перебував на Майдані, світить по двадцять п’ять років. Відступати нікуди», – пояснює він.

29 сiчня 2014

Аня, 30 років, киянка. Директор ювелірного магазину, у якому продаються дорогі прикраси. Також бренд виготовляє ювелірні колекції для українських дизайнерів. Прикраси постійно представлені на Ukrainian Fashion Week.

Дівчина на Майдані щодня з 21 листопада. Зробила перерву лише на тиждень на початку січня. Тоді Аня поїхала з родиною в Іспанію, там теж ходила усюди з українським прапором.

30 листопада вона хотіла стояти у нічній варті, але друзі вмовили її прийти на чергування у наступну ніч. Прокинувшись зранку, побачила відео побиття студентів. Дівчина спочатку плакала, а потім поїхала до Михайлівського – відвозити теплі речі та їжу.

На Майдан Аня зазвичай приїжджає з двома великими термосами, пригощає чаєм хлопців із самооборони. Дівчина розповідає, що у повсякденному житті любить красивий одяг, підбори. Працює в офісі в центрі міста. У перший місяць протесту вона у такому вигляді приходила на роботу, о 18-й перевдягалась у теплі речі і йшла на Майдан працювати волонтером. Якось чотири години поспіль безперервно нарізала ковбасу на кухні, але це робота, як робота, вразило її інше: «Я бачила, як люди приносили останнє, що в них було в холодильнику. Навіть бідні люди приносили останню свою їжу на Майдан», – каже вона.

Аня розповідає, як кілька днів тому їздила на ринок закуповувати шкарпетки й спідню білизну для самооборони. Купувала у продавців по