Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Гадаєш, що ти мені нічого не кажеш, міркував собі подорожній, але твоя пишність і грубість, твоя огрядність і суворий вираз обличчя свідчать, що ти представник світу, де прагнення насолоди співіснує з підозрою, а насильство, адже ця мовчанка — це форма насильницького нападу, іде у парі зі спогляданням прекрасного, до того ж слабкість всесвіту надмірної м'якости й мстивости полягає у марнославстві. Марнославство — це ті чари, в чиїх тенетах ти зараз перебуваєш, і саме завдяки моїй обізнаності у сфері марнославства я досягну своєї мети.

А тоді найстрашніший чоловік у світі (за одним винятком) нарешті почав говорити, ніби відповідаючи на думки іншого.

— Ваша світлосте, — промовив він насмішкувато, — чую, що ви напахалися парфумами, призначеними спокушати королів, і я роблю висновок, що ви не цілком безневинний за нашими мірками, фактично, цілковито не безневинний. Я не повірив вам, коли вперше почув про вас кілька хвилин тому, а тепер, коли чую цей запах, то вірю вам ще менше.

Білявий Маґор дель'Амор інтуїтивно відчув, що Абул Фазл був автором книжки про рецепти чародійних мазей, відомих Могіні Костомасі, і тому нюхові чари на нього не діють, а як наслідок — вони втратили вплив на всіх присутніх. Вартові з дурнуватими посмішками на всіх чотирьох входах до Палати Приватних Аудієнцій раптом очуняли, а запнуті серпанком наложниці, чекаючи на обслуговування шановного товариства, втратили свою еротичну замріяність, і тут до прибульця прийшло усвідомлення, що він тепер скидається на чоловіка, якого роздягли догола перед всевидючим оком фаворита короля, і що лише правда або щось настільки ж переконливе як правда зможе врятувати його.

— Коли посол іспанського короля Філіпа прибув до нас з візитом, — пригадував Абул Фазл, — то прибув не сам, а з почтом та зі слонами, навантаженими дарунками, а ще він подарував двадцять одного скакуна найкращої арабської породи і багато коштовних каменів. Він не приїхав на гарбі і не ночував у борделі з жінкою, настільки худою, що відразу і не скажеш, що то жінка.

— Вельмишановний пане, лорд Гоксбанк та інші, на превеликий жаль, вступили у славу Божу та його ангелів, коли ми висаджувалися в Сураті, — відповів прибулець. — На смертному ложі він доручив мені виконати покладену на нього Її Величністю місію. На жаль, корабельна команда складалася з багатьох негідників; ще тіло його не захололо, як вони заходилися все плюндрувати і нишпорити по його каютах у пошуках коштовностей, які міг мати мій добрий господар. Зізнаюся, що тільки завдяки фортуні мені вдалося уникнути смерти й зберегти лист, бо, знаючи, що я — чесний слуга свого господаря, вони б одразу перерізали мені горло за найменшої спроби боронити власність лорда Гоксбанка. Дуже шкодую, що його прах не був похований у землі за християнським обрядом, але гордий з того, що зумів прибути до вашого чудового міста, аби виконати його обов'язок, що став моїм.

— Королева Англії, — розмірковував Абул Фазл, — не була у дружніх стосунках з нашим другом, славетним королем Іспанії.

— Іспанія — хвалькувата обивателька, — викрутився прибулець, тоді ж бо як Англія — це країна мистецтва, краси і сама Глорія. Не будьте засліплені лестощами Філіпа Тупого. Великі мають говорити з великими, і саме королева Англії Єлизавета є втіленням імператорської величі та смаку. — Увійшовши в роль, він пояснив, що далека рудоволоса королева — це не що інше, як імператор Заходу, вона — Акбар у жіночій подобі, і він, Шаганшах, король над королями, можна сказати, є Єлизаветою Сходу, вусатим, і не цнотливим, але у сенсі величі вони однакові.

Абул Фазл перемінився.

— Ви не хочете поставити мого правителя вище за жінку, — сказав він тихо. — Добре, що ви тримаєте той сувій, як я бачу, з автентичною печаткою корони Англії, і тому ми змушені Гарантувати вам безпеку. В іншому разі за таку зухвалість, аби позбутися непроханої свині, я б кинув вас на поталу дикому слонові, якого ми тримаємо прив'язаним неподалік на лужку.

— Імператор — відомий у всьому світі як великий шанувальник жінок, — сказав Маґор дель'Амор. — Я переконаний, що він не почуватиметься ображеним, коли самоцвіт Сходу порівнюють з іншим великим самоцвітом, незалежно від статі.

— Мудреці-назаретянці, послані до нашого двору португальцями з Ґоа[23], не дуже хвалять ваш самоцвіт. — Абул Фазл знизав плечима. — Кажуть, що вона стає на прю з Богом, і до того ж слабенька правителька, тож не довго чекати, коли вона залишиться без влади. Також кажуть, що її нація — це самі злодії, а ти, мабуть, шпигун.

— Португальці — пірати, — сказав Маґор дель'Амор. — Вони — морські розбійники й огидні падлюки. Мудра людина ніколи не повірить у те, що вони кажуть.

— Отець Аквавіа з Товариства Ісуса — італієць, як і ти, — відповів Абул Фазл. — Отець Монсеррате, його компаньйон, родом з Іспанії.

— Якщо вони сюди прибули під прапором задрипаних португальців, — наполягав прибулець, — тоді вони — не хто інші, як португальські собаки.

Десь згори, з-над їх голів, почувся голосний сміх, ніби засміявся якийсь бог.