Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

У туркменських народних повістях, героїчному і романтичному епосі, творах класиків поезії часто зустрічаються порівняння героїв з ловецькими птахами, прекрасними в польоті, а також мисливськи сценки тощо.

У героїчному епосі існують такі порівняння: «лапа лева, очі яструба», «з крилами сокола, із серцем лева», «з оком сокола, з лапою лева Ґероґли».

«…у всіх відомих випадках орли показані (на амулетах-печатках) завжди в геральдичній позі, з гордо повернутою головою і ніколи – в оборонній позиції. Створюється враження, що орли, бики і змії складали благодійну для людини тріаду, непідвладну негативним силам…».

У пізньому зороастризмі образ орла-борця ускладнюється: на зображеннях фантастичний хижий птах Симург бореться з величезним змієм (наприклад, орел із гадиною в дзьобі на погребальному посуді початку нашої ери з Південного Туркменістану).

Давні туранські етноси, мігруючи до Східної Європи, Передньої та Малої Азії, приносили із собою уявлення про крилатих хижаків. У Центральній Азії було розповсюджене повір'я і про іншого птаха, який уособлював сіяння – символ зороастрійської віри – фарр (авестійське хварно). Той, хто володів фарром (туркм. «gut»), той був володарем влади на землі (владикою). Його змальовували у подобі різних тварин. Найпопулярнішим символом фарра був сокіл, а сам фарр виступав у подобі птаха Хумай. Цей чарівний птах, вважалося, приносить щастя, і на багатьох зображенях на знаменах арійців був улюбленим символом.

Зображення хижих птахів несло різне смислове навантаження, вони були улюбленими образами предків туркменів. Парфянські мечі часто мали руків'я, які закінчувалися головою орла, а на парадному щиті з Ніси навколо вирізьбленого тризуба серед пальмет розправили крила десять орлів.

«За словами історика В. Абаза, в часи парфянської династії Арсакідів був прийнятий герб: одноголовий орел з розпростертими крилами, який тримає у дзьобі змію. Через 800 років після парфян орел (за одними даними одноголовий, за іншими – двоголовий) вишивався на прапорі туркменів-сельджуків. На посуді й інших побутових речах часів сельджуків були популярними зображення одноголових і двоголових орлів. Такі є і на тканині.

Орел з короною на голові майорів на прапорі європейських гунів-тюрків (IV ст. н. е.), двоголовий орел був присутній на монетах держави туркменів-артукідів, був емблемою держави туркменів-сефевідів (XVI–XVII ст.). Летючий сокіл вплітається в малюнок туркменської срібної прикраси гайнач-уджі (змія)…

Символ гордого орла, мотив боротьби хижих птахів (добрих істот) із зміями (породження зла) пройшов з предками туркменів, не зважаючи на зміну різних релігій, близько чотирьох тисяч років. Перші такі малюнки на території Туркменістану відносяться до IIтис. до н. є.

13 липня 1996р. було прийнято Закон Туркменістану про штандарт (прапор) президента Туркменістану, який визначив символ президентської влади у вигляді пятиголового орла золотавого кольору із гадюкою в кігтях, розміщеного в центрі зеленого полотнища поруч із Державним прапором Туркменістану (півмісяць і п'ять п'ятикутних зірок білого кольору у лівому куті)».

«Особливою популярністю користувалося полювання з ловчими птахами. Приручення і навчання їх потребувало великої майстерності. Професіонали-сокольники могли за 10–15 днів після відлову підготувати дикого птаха до полювання. В основному приручали три види хижих птахів: беркута, сокола і яструба. У перші дні пернатим одягали на голови спеціальні ковпачки або обережно зшивали кінським волоссям повіки очей. Коли ловчий птах починав спокійно реагувати на голос і дотик господаря, упевнено сидіти на руці, не боятися навколишніх звуків, нитки розрізали, звільняючи повіки. Добре навчений птах був незмінним помічником джигіта-мисливця і дуже високо цінився у всій Азії».

Значне місце в міфології, як і в побуті, належить собаці. Він виводиться в казках рідко, але його тотемістичне значення, як духа-захисника виступає дуже чітко, особливо в тих казках, де він допомагає людині здолати дева – втілення злих духів.

«Під час розкопок Алтин-депе знайдено багато глиняних фігурок собак. Це були великі тварини із сильними щелепами і короткою мордою, пастуші вівчарки, приручені племенами давніх скотарів. Глиняні фігурки засвідчують, що вуха і хвіст собак у