Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

На вигляд їй трохи за тридцять. Миловида, майже без макіяжу.

— Зразок із рани Джуніпер, що мені дали. У ньому була шерстина.

— З фолікулом?

Вона повертається до чоловіка ліворуч від себе. Припускаю, що це коронер[11].

— У зразках не було фолікулів, — хитає головою він. — Ми перевіряли. Лише стрижні.

Жінка знову повертається до мене.

— Здається, у вашій лабораторії аналізували мітохондріальну ДНК, — поблажливо говорить вона. — Мабуть, їм не завадить ще раз пройти шкільний курс.

Я паленію від образи, та відповідаю спокійно.

— Я знаю, що до вас тут доходять не всі новини, проте зі стрижня волосини можна витягти ядерну ДНК, якщо знати, що робити.

Доволі зухвало як на того, хто ще зранку сам про це не знав.

— Це правда? — питає її судмедексперт.

Вона знизує плечима:

— Не знаю. Треба розвідати.

Я намагаюся заспокоїтись.

— Я маю доступ до певних ресурсів, — кажу, шкодуючи про бундючний тон.

— Сподіваюся, у ваших ресурсів є можливість найняти доброго адвоката, — зловісно відповідає шерифка Тайсон.

— Стривайте-но хвилинку, — втручається Ґленн. — Перш ніж заклацнути на ньому наручники, давайте його вислухаємо. Доктор Крей знав жертву й зі зрозумілих причин переймався тим, що сталося.

Тайсон демонстративно дивиться на годинник.

— Давайте швидко.

Ніхто не пропонує мені сісти, тож я підходжу до білої дошки й хапаю маркер. Нашвидкуруч малюю мапу території й ставлю хрестик у точці, де знайшли Джуніпер:

— Ось звідки взявся зразок, який мені дали.

Ставлю ще один хрестик там, де було вбито Варта:

— Ось тут Річардс знайшов Варта. Доволі близько, щоб це і справді був він.

Малюю широке коло:

— Ось це — ареал Варта з бази даних «Великої Ведмедиці». Як вам відомо, це був місцевий ґризлі. Ймовірний підозрюваний. Проте у зразку з місця вбивства Джуніпер була шерстина, яка належить ведмедю геть не з цих країв. Він міг перейти на територію Варта. І, можливо, вона опинилася між ними. На місці вбивства знайшли ДНК Варта?

— Ми знайшли відповідні шерстини, — сказав судмедексперт.

— Шерстини ґризлі, так? Але без ДНК?

Він хитає головою.

Я малюю широке коло навколо хрестика Джуніпер.

— Отже, ми не маємо доказів, що Варт узагалі туди забрідав. Лише доказ, що там був інший ведмідь.

— Це ви так кажете, — відповідає жінка. — Але ви єдиний, хто має магічну здатність видобувати ДНК зі стрижнів шерстин. Мені б таку.

Раптом я розумію, хто це.

— Ви докторка Кендалл?

— Так.

— Я допоможу вам провести незалежну перевірку.

Я певен, що Джуліан дасть їм доступ до своєї лабораторії.

— Зараз важливо те, що на носі прес-конференція, і заявляти, що ви впіймали ведмедя, було б безвідповідально та необачно. Десь там досі бродить ведмідь-убивця. Ба гірше, ми навіть не знаємо, чому він убив Джуніпер.

Шерифка Тайсон переводить напружений погляд на Річардса.

— Це можливо?

Він робить глибокий вдих.

— Ми знайшли її кров на шерсті ведмедя.

— Так, — киває вона, — проте ведмеді часто крутяться біля здобичі інших ведмедів.

— Таке трапляється, — знезброєний, Річардс опускає голову. — Можливо. Дуже можливо. Дідько... Я сподівався, ми впіймали виродка. Це погано. Ба гірше, я міг убити невинного ведмедя.

— Скасовуємо прес-конференцію? — питає Ґленн.

Тайсон хитає головою.

— Ні. Ми з’ясували, як вона загинула. Можемо повідомити, що частина інформації є таємною в інтересах слідства. Скажемо, щоб люди були обережними.

Вона зиркає на мене.

— Моліться, щоб ви не помилялися.

Її натиск змушує мене відступити на крок. Я натикаюся на дошку.

— Я дуже ретельно все вивірив.

— Здається, він пройшовся по всій моїй базі даних, — зауважує Кендалл, проглядаючи щось на своєму телефоні — мабуть, записи в базі.

— Ви знайшли збіг?

— Так... це UA.221.999.

Я чекаю, доки вона оголосить їм прізвисько звіра.

— Також відомий як Патрач.

— Господи, — бурмоче Ґленн. — Цього нам тільки бракувало. Гризлі на ймення Патрач, що гуляє на волі.

— Ви впевнені, що ДНК саме його? — питає Кендалл.

— Цілком, — без тіні сумніву відповідаю я. — Я перевірив декілька разів.

Вона хитає головою.

— Тоді, здається, ви помилилися.

— Помилився?

Кендалл зітхає з полегшенням.

— Докторе Крей, UA.221.999, відомий також як Патрач, помер минулого року.

— Помер?

Я намагаюся усвідомити сказане.

— Так. Я сама оглядала труп, коли ми вилучали його нашийник із GPS. Патрач дуже навіть мертвий.

Вона вказує на дошку.

— Швидше за все, ця шерстина потрапила у зразок випадково. Можливо, стара шерстина опинилась на Джуніпер, коли вона зачепилася за якусь колоду. А може, на хутрі Варта досі було трохи шерсті Патрача. Та я знаю напевне, що її не вбивав ведмідь-примара.

Я відчуваю на собі погляди кожного присутнього в залі: вони усвідомлюють, що увесь цей час розважали дурника.

Кендалл злегка похитує головою.

— Слава богу, — бурмоче Річардс.

У мене німіють кінцівки. Маркер випадає з рук і котиться підлогою.

— Докторе Крей, залиште нас, — наказує шерифка Тайсон. — Після конференції я поговорю з детективом Ґленном і вирішу, що з вами робити — арештувати чи відправити до психіатра.

Її слова мене мало турбують, позаяк думки охоплює нове усвідомлення.

Відкриття Кендалл — не те, чим здається.

— Ви що, не розумієте? — тихо запитую я.

На мене не звертають уваги. Усі повертаються до обговорення конференції.

Мене млоїть.

Вони не розуміють.

Це ж так очевидно.

Ось чому перш за все заарештували мене.

Ось чому Джуніпер тікала не туди.

Тепер усе прояснилося.

— Ви не розумієте?! — вигукую я.

Усі погляди знову на мені.

— Офіцере, — кричить Тайсон у відчинені двері. — Виведіть звідси цього чоловіка.

Я не звертаю на неї уваги і вдаряю рукою по точці на мапі, де знайшли Джуніпер.

— Ви що, подуріли? Її вбив не ведмідь! Її вбив хтось, хто хотів, щоб усі так думали!

Западає тиша.

Я розумію, як це звучить. Та певен: якщо повернуся зі зразком до своєї лабораторії і дізнаюся, що у нього потрапило щось стороннє — а в лабораторії цього точно не сталося б — значить, це могло статися лише на місці події. Шерстина мертвого ведмедя могла опинитися на тілі Джуніпер тільки в одному випадку: якщо хтось її туди