Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

14

-Цей амулет висмоктує силу з однієї істоти, і віддає  її Даксу.

- Але навіщо? Навіщо йому приховувати свою  природу?

- Я того не знаю. Можливо, щоб  успадкувати замок за батьком-ельфом. Можливо, щоб приховати проступок матері. А можливо,  він  просто заздрить тим, хто більш сильний та впливовий за нього.

- Підожди,  почекай, - я навіть здригнулася,  коли зрозуміла весь жах  ситуації.- То з  кого ж  він ту силу висмоктував?

Жах  оселився у моєму серці, сковуючи холодом і заважаючи дихати. Знову інстинктивно я прикрила долонями свій живіт. Жага захистити свою  ще ненароджену дитину була такою  великою,  що долоні мої  знову засяяли. Живильне тепло ласкавими хвилями стало розповсюджуватися по моїм клітинкам, зігріваючи та заспокоюючи.

- Спочатку з того,  кого називав  своїм батьком. Доречи, той ельф дуже дивно пішов з  життя незадовго до ваших …заручин. А потім почав з матері тягнути силу. Тоді вона й збагнула, що довго так не протягне і вирішила знайти своєму сину дружину з  сильного магічного роду.

- Звідки ти про це все знаєш?

- Вона звернулася за допомогою до моєї  бабусі. Не лякайся, - Велма заспокійливо доторкнулася до мого плеча, - бабця їй відмовила. Але, я так розумію,  вона все ж знайшла того,  хто допоміг їй.

- Я пам’ятаю  жінку, - я схвильовано озвучила свої  спогади, - вона дорікала Даксу й його матері на те, що вони занадто спустошили мене. Це ж  про це йде мова? Так?

- Так. Він добряче покористувався твоїми силами. Думаю,  ти помічала, що тобі важко було застосовувати свою магію?

-Я взагалі її не відчувала. Я вважала,  що … якась не така, занадто слабка.

Велма щиро розсміялася, запрокинувши догори голову.

-Тамарі, ну як ти можеш бути слабкою? Твій батько – голова одного з самих  сильних  ельфійських  родів. А мама…

Тут вона раптом замовкла і швидко відвернулася. Я помітила це,  але тема Дакса та його вампірізму мене турбувала набагато більше.

-Що ж мені робити? Думаю, мені потрібно тікати. Але куди я можу податися з  дитиною?

Велма повернулася и вклала мені в руки чашку з якимось пряним відваром.

-Пий це, не бійся.

Дочекавшись,  поки я вип’ю відвар, вона взяла мої  долоні в свої. В цей самий час її очі стали такими прозорими,  що видно було лише білок ока та маленьку чорну цяточку зіниці.

-Ти надто сильно зв’язана зараз з  його родом. Чарами, дитиною. Куди б ти не втікала,  вони знаходитимуть тебе. Він не може тебе так просто відпусти. Розумієш? Буде шукати тебе і раз  за разом повертати. Спочатку потрібно розірвати зв’язок між  вами. Твоя дитина надто важлива для них. Вона – наче пропуск до магічного світу. Думаю,  я зможу спочатку послабити,  а потім і розірвати той зв’язок. Але за один раз  я з цим не впораюсь. І до того ж… Спочатку потрібно народити твою  дитинку. Ми не маємо права їй зашкодити.

- Але ж він висушить мене раніше,  ніж  я встигну народити.

- Не висушить. Я переконаю  Дакса, а особливо його матір в тому,  що тебе не можна чіпати, доки на світ не з’явиться їх нащадок. А от коли вона народиться, - Велма тепло посміхнулася, - ми розірвемо цей зв’язок. Правда, вважаю, що на це знадобиться якийсь час.

Я пробула в гостях  у відьми до самого обіду. Вона провела мене до самого замку. Вже виходячи з лісу,  я повернулася до неї  і запитала:

-Велмо, а чому ти допомагаєш  мені?

- Я розповім тобі про це трошки пізніше. А зараз  просто довірся мені.

Ледве ми підійшли до замку,  як назустріч вибігла розкуйовджена мама Дакса. Такою  неохайною  та збентеженою  я бачила її  вперше. Слідом  за нею  вискочив і Дакс.

-Тамі, з тобою все гаразд? Ми турбувалися. Думали, що ти десь заблукала…

Ага,  я так і подумала. Прямо турбувалися за МЕНЕ. Мабуть злякалися, що я втекла від  них. Хоча б це було й непогано, - думала я, не в змозі відвести погляд від  кажана,  що відблискував з-під рубахи Дакса.

Велма взяла під лікоть матір Дакса, потім і його самого, і потягнула в сторону, подалі від мене.

- Дівчина дуже знесилена, - проворкувала вона, томно вдивляючись у вічі Даксу.

Я ж  тої миті схватилася за скроні. Сподіваюсь,  вони повірять в нашу гру…

- Нехай вона відпочиває. А нам з  вами є  що обговорити…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно