Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

Тиждень промайнув, майже, не помітно. Роботи було багато. Як, я зрозуміла, наше підприємство мають остаточно підготувати під роботу київського заводу, проте, не економлячи на розвитку. Щоб воно все ж залишалося самостійним, і ми могли виконувати замовлення інших фірм, при цьому, залишаючи пріоритетними потреби київського.

Плутар тримав дистанцію, завалював роботою, щоб прораховувала багато варіантів, знайшовши найвигідніший. Причому, більшість завдань отримувала листами на електронну пошту. Так, що наше спілкування скоротилось до мінімуму.

Приходила додому, реально, вичавлена, сил ставало тільки на те, щоб прийняти душ і в ліжечко.

Давно вже вияснила, що, по можливості, краще лягти швидше, бо зранку потрібно більше часу, щоб привести себе в порядок. Тому в ліжку не поваляєшся.

 Сьогодні вирішили з Танечкою сходити в якийсь бар. Трохи пліткувати, бо на роботі часу зовсім не вистачало...

Вчора приїхав партнер Станіслава — Потоцький Максим Андрійович. В нашому колективі ця фамілія викликала тихі смішки, мов "Пан приїхав поглянути, як кріпосні працюють". Мені, також, Максим Андрійович одразу не сподобався, цей, таки, подібний на столичного мажора, я навіть почала його порівнювати з колишнім Вітьком. Правда, до того часу, поки не прийшов до мене з видрукованими звітами, що я пересилала Станіславу. І не почав допитувати про кожну цифру, чуму і звідки взялась, де брала інформацію. То ж з мізками у нього все в порядку, аж занадто.

В кінці нашої розмови він прямо запитав, з якої радості в мене тривалий час нараховані такі премії, що, в принципі, не передбачені на моїй посаді.

А я що? Я не Танюша, що скоро почне працювати на свою сім'ю, і втрачати їй не має чого.

- Та от допомагаю з деякою роботою нашому заступник директора Валерію Дмитровичу.

- І, що саме, ти робила? - ніби з цікавістю запитує Потоцький, хоча здається сам уже догадується, бо за один день він ледь не в кожному кабінеті ревізію зробив. Знизую плечима.

- Зрозуміло з тобою. Секретарка також допомагала в роботі начальству, чи може просто допомагала? - оце нахаба. Вже готова була відповісти, але згадала Таніні слова, щоб не вмішувалася. Вони, щось не поділили ще з першої зустрічі.

- Не знаю, про що ви  говорите.

- Що подружка не ділилася своїми подвигами на "робочому фронті"? Добре, тобі повірю, бо Стас просив. А з рештою персоналу розберемось. - промовив, ніби, і не до мене говорив.

Як він, за такий короткий відрізок часу, вже всюди вліз, поняття не маю, але, те що, з таким працювати не дуже то приємно..це вже точно. Дивився на мене, ніби, на сміття, а про Таню говорив ще гірше. І те, що Плутар замовив за мене слівце, також не придало бажаного ефекту.

Швидше вирішив, що я просто швиденько переметнулася від Валерки до Стаса.

Закінчила роботу і біжу до своєї автівки, щоб по швидше добратись додому, та змінити одяг на більш зручний. На стоянці бачу Станіслава, що про щось сперечається з Потоцьким. Останній мене помічає і швидко замовкає.

То, мабуть, розмова велася про мене, ну, або ж про Тетяну, враховуючи, що обидва знають, про те, що ми товаришуємо.

Бачу по обличчі Плутара, що хотів би мене затримати. Та присутність Максима Андрійовича його стримує. Що, в принципі, мене  дуже влаштовує.

Киваю обом чоловікам, та ховаюсь в салоні своєї автівки. Згодом, виїжджаючи за межі території підприємства. Не знаю, чим так не сподобалася партнеру Станіслава, але те, що він не збирається приховувати свої емоції, це ясно, як в білий день.

Приїхавши додому, часу не гаю, швиденько в душ сполоснутися. Одягнутися в щось по простіше, на кшталт, джинсів та футболки, зверху кинула коротку шкіряну курточку. Викликала таксі, бо маю намір трохи розслабитись за келихом вина.

І потрапляю в ще один затор. Все ж таки П'ЯТНИЦЯ.

Підходжу до закладу, в якому домовились зустрітися з Танею, бачу — вона вже за столиком, з кимось розмовляє телефоном. Підходжу. Даю знак, щоб продовжувала. Та вона посміхається, кидає кілька прощальних фраз та завершує розмову.

- Що нового? - запитую, бо бачу, що після розмови вона міняється в лиці.

- Та так. Моя сестричка вирішила навідатись додому. От мама і готується до прийняття гостей на честь її приїзду. - зітхає, — Я дуже скучила за Анютою, думала проведемо перший час разом. Так ні, потрібно купу шуму наробити.

- А Анна що каже?

- Змогла це дійство зменшити до двох сімей — нашої та Свята. - до нас якраз підійшов офіціант, оскільки ми часто зустрічаємося в цьому місці, то і замовлення робимо одразу, не дивлячись у меню.

- Ну так це ж не погано?

- Так. Просто, вона пробуде вдома тільки кілька днів. Та, менше з тим, — махає рукою, та вказує на мене. - Ти розповідай, що там з твоїми залицяльниками?

- А ти кого мені вже приписуєш?

- Так Станіслав Вікторович за тобою мов орел стежить, та й про Бодю. Що, до речі, з вашим побаченням? А то тиждень минув, а ти нічого не розповідаєш.

- Нема чого розповідати, — знизую плечима. - Не сталось, як гадалось. Вечір провели непогано, навіть, не зважаючи на те, що Станіслава зустріли в ресторані. Та потім, щось пішло не так.

- Що, на каву не запросила? - Розуміючи, хитає головою.

- Одне скажу, що це було взаємно. Здається ми все-таки переплутали дружбу з іншими почуттями.

- І таке буває. Мені також здається, що Свят ставиться до мене більше, як до близької знайомої та партнера по бізнесу, а не як до нареченої та коханої людини. - Відводить очі в бік.

Аж хочеться крикнути "Ну я ж казала!", але стримую себе. Бачу, що Тані ці слова і так даються важко.

- З чого ти це взяла?

- Просто відчуваю так. Не бери до голови. Ти кажи, що там з Плутаром у вас відбувається?

- Нічого і не відбувається. В понеділок склалась у нас дивна розмова. Хотів поговорити про наші минулі стосунки і вибачитись. На побачення кликав.. Та я це швиденько обрізала, і він більше не повертався до цієї теми.