Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Новина про те, що Борис був одружений, стала для Олександри шоком, який одним ривком вибиває ґрунт з-під ніг. Ще в таксі дівчина загуглила дані про сімейний стан її коханця. Швиденько пробіглася поглядом по екрану. Розлучений. Уже кілька років.

Ні, звісно, вона й до цієї неприємної зустрічі в ресторані знала, що чоловік не дістався їй незаймано невинною квіточкою і в його житті були й інші жінки. Можливо, навіть дуже багато жінок. Він — гарний, солідний бізнесмен і в прекрасній для його віку формі. Молодики б позаздрили його тілу. Без сумніву Борис користувався інтересом у протилежної статі.

Але про те, що він розлучений, чоловік чомусь промовчав. Та ще з такою, противною до зубного скреготу, стервою.

"Які претензії, Саш?" — з гіркотою хмикнула дівчина. Сама ж йому заборонила копатися в минулому і вивчати непотрібні скелети в шафах. Тільки це було раніше. Коли вона й не думала, що їх пов'язуватиме щось більше, ніж секс. Щось інтимніше, ніж просто секс.

Зараз Саша хотіла знати про свого коханця все. Моменти з дитячими болячками і першою полюцією можна проґавити, а решта однозначно вимагала обговорення. Хто знає, про які ще таємниці чоловік вважав за краще промовчати. А раптом у нього і діти позашлюбні є?

Олександра гидливо поморщилася. Занадто неприємна для неї тема, бо донедавна вона вважала себе абсолютною чайлдфрі. Але чомусь необачна думка, що в них із Борисом можуть бути власні малюки, не викликала в дівчини звичного страху й відторгнення.

Їм потрібно серйозно поговорити. Про все. Вони занадто далеко зайшли, щоб задовольнятися поверхневими знаннями одне про одного.

Та й якась недомовленість починала вже порядком дратувати, змушуючи Сашу позбутися своїх багаторічних принципів щодо серйозних стосунків. Борис став неповторним винятком у її житті.

***

Тінню нирнувши в непроглядну темряву просторої квартири, Олександра навпомацки попрямувала до свого улюбленого містечка на кухні. Вона залізла з ногами на широке підвіконня і, діставши з сумочки айфон, у світлі вуличних ліхтарів зайнялася пошуками інформації про колишню дружину Бориса. Про те, що та дивна дамочка-сталкерка з ресторану виявилася саме нею, у Саші не залишалося ні дещиці сумніву. Перше посилання пошукової системи привело дівчину до їхнього старого сімейного фото, де, посміхаючись на всі ідеальні зуби, на неї дивилися Борис і та стерва. Ірина.

З іншими зачісками, набагато молодшими. І, схоже, що вони були... щасливі?

Ревнощі гіркою нугою проникли в душу Олександри, змушуючи її дістати із засіків пам'яті дитячі спогади й сумно усміхнутися. Напевно, Борис з Іриною, як і її батьки, після весілля планували жити довго і щасливо. Ростити дітей і завести собаку. Їздити влітку на море, а взимку - на гірськолижні курорти. Але спроба виявилася провальною. І щось пішло не так.

І як би це не звучало безглуздо, найбільше на світі Саша боялася подібної розв'язки сімейного життя. Коли кохання перетворюється на хвору прихильність, а з почуттів залишається тотальне презирство до колись дорогої людини.

Дівчина потрясла вогняними пасмами, проганяючи моторошні думки з голови. Ні, у неї так не буде. І вона точно не допустить схожої, як у її батьків, долі.

Довго варитися у своїх думках Олександрі не дали. Гучний музичний перелив дверного дзвінка сповістив про нічного гостя. Неочікуваного гостя, який не бажав йти, не дивлячись на повний ігнор дівчини.

Із неабиякою завзятістю він натискав на кнопку, змушуючи класичну мелодію повторюватися. Знову і знову. Поки і без того натягнуті нерви Саші не витримали і вона, гнівно чортихаючись, покрокувала до вхідних дверей.

— Чого тобі? — вона важко видихнула, помітивши у дверному вічку Бориса. — Я не в настрої зараз розмовляти.

— Саш, відчини, — суворо попросив чоловік, притулившись лобом до металевої поверхні. — Я не розмовляти прийшов.

Почекавши буквально секунду, Олександра ніби неохоче відчинила двері. Не встигла дівчина нічого заперечити, як чоловік несильно заштовхнув її всередину і сам ступив за поріг.

— Усе не так, як здається, — Борис по-господарськи замкнув двері й повернувся до Саші.

Притворний спокій крижаним кришталем тремтів під його важким поглядом. Немов замкнене цунамі в скляній пляшці, яке так і погрожувало знести все навколо, щойно вирветься на свободу.

Дівчина поблажливо мовчала. Її акуратні груди важко здіймалися, видаючи з головою, що Саша злиться і ледве стримує себе, щоб не зарядити в чоловіка чимось важким.

— Те, що було в ресторані...

— Я взагалі-то вже спала, — нехитро збрехала Олександра, не давши йому договорити. — І розбірки з твоєю колишньою мене найменше хвилюють. Щось іще? Тому що я втомилася.

Вона склала руки на грудях і із задоволеною усмішкою помітила, як тінь розгубленості промайнула в очах Бориса. Бізнесмен із залізною хваткою і сталевими нервами стурбований? Мабуть, це дорого коштує.

Гордість не дозволяла рудій бестії опуститися до примітивної сварки і з'ясування стосунків. Зараз її витримці позаздрив би досвідчений боєць спецназу. Жоден мускул не здригнувся на її обличчі, жоден жест не видав її занепокоєння.

Хоча незрозуміла образа й душила Олександру, бажаючи полегшити душу сльозами. Але показати чоловікові, що ситуація з колишньою дружиною її зачепила? Ні, ніколи. Це точно зайве.

— Саш, — із затримкою вимовив чоловік і піддався вперед до дівчини, яка підозріло затихла. Різко обхопив її за талію і притягнув до себе, вдавлюючи в кам'яні груди. — Я не знав, що Іра припреться в ресторан, — заплутуючись пальцями у вогняні пасма, винувато прошепотів Борис. — Вибач за зіпсований вечір. Я не хотів...

— Ти казав, що прийшов не розмовляти, — підколола його Олександра, намагаючись приховати своє невдоволення. Вогневолоса коханка не хотіла видавати образу, але голос по-зрадницьки здригнувся. Звісно, як би вона не вдавала із себе гордячку, але зустріч із колишньою дружиною Бориса сильно вибила її з колії. — А сам тільки й робиш, що базікаєш, - зі сміхом продовжила вона. — Замість того, щоб зайнятися корисною справою.