Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Денис

Прилетівши у Німеччину, я отримав смс від Бергера про те, що вечірка відбудеться завтра. Сьогодні ми повинні з Емілією все добре обдумати та обговорити, щоб завтра не було ніяких проблем.

Навіть уявити не можу якими зусиллями Тім домовився про зустріч з тим впертим німцем. Ай ну її цю роботу, єдине, що я хочу зараз - прийняти душ і розслабитися. Якщо чесно я трохи спантеличений і перед моїми очима досі Емілія. Її налякані до смерті очі, побіліле обличчя і рука, яка так міцно стискала мою. Коли ми їхали у готель, перед собою я бачив вже не ту дівчину – геройку, яка посміла грати зі мною. Поряд зі мною сиділо загнане в кут дівчисько з очима чортеняти, які так і манили до себе.

– З тобою все гаразд? – запитав я, коли ми з Емілією вже заходили у готель. Лише зараз я помічаю, що її рука і досі міцно стискає мою, і знову дивні відчуття заполоняють мене

– Я не знаю. Напевно, так. Вибачте, що так налякала, – тараторить Емілія

– Якщо все добре, то я хотів би з тобою обговорити план наших подальших дій. Згодна?

– Так, піднімімось у мій номер, – тихим голосом пропонує.

– Чудово. А, і ще одне. Не називай мене на ви. Для тебе я Денис, або просто Ден. Буде дивно, якщо ти десь перед Лукасом чи Каспером випалиш Денис Андрійович. Згідна? 

– Так, добре, – вона спокійно погоджується, що дуже не схоже на неї. Все-таки вона дуже злякалась.

Ми піднялися у номер, і Емілія першим ділом помчала у ванну. Вийшла звідти іншою людиною. 

– Денисе, то що там у нас по плану?

– Ну дивись. Завтра перед Бергером ми маємо просто сяяти та бути ідеальною парою. Я здогадуюсь, що Лукас питатиме нашу історію знайомства, тому домовмося так: я їхав на машині та випадково облив тебе брудною водою, в якості вибачення запросив на каву і пішло – поїхало. Якщо що, в стосунках ми рік.

– А ти романтик, Денис Андрійович. Чому ж так не зробив, коли ледь не переїхав мене на машині? – здається в когось підіймається настрій. Цікаво, а вона хотіла б аби я запросив її на каву?

– Не блазнюй, поїхали далі. Отож, ми не можемо з'являтися у якихось людних місцях по окремості, це викличе підозри. Також ми постараємось не сваритися і не діставати різними приколами один одного.

– Все сказав?

– Ем... Ну, а ти хочеш щось додати? – спантеличено запитую дівчини.

– Так, ти не маєш права водити ніяких жінок. Взагалі. Ні зараз, ні тим паче коли ми одружимось. Ну принаймні роби це так, щоб я не бачила і мені не доповідали.

– Ух ти. Ревнуєш чи що? Ок, тоді ця вимога є взаємною.

– Тоді домовилися, – відповідає мені Емілія і ми тиснемо один одному руки. 

Дивні відчуття охоплюють мене, коли я торкаюсь маленької долоні дівчини. Від тієї беззахисної Емі не залишилось нічого, тепер переді мною знову бойова Емілія.

– Ти голодна? – от придурок. Що ти запитав? Звісно ж голодна. В літаку нічого не їла, після польоту теж. 

Емі лише коротко киває головою і я беру її за руку і тягну вниз – треба нагодувати мою психопатку.

Емілія

Після цієї пригоди в літакові я була доволі спантеличена та розгублена.  У стресових ситуаціях я частенько терпіла панічні атаки, але мені рідко хтось допомагав, але сьогодні…

Хто б міг подумати, що наш дорогий Денис Андрійович виявиться таким добродушним. Його голос досі відлунням звучить в моїй голові. Цікаво що ще я про нього не знаю. 

Минає близько година і я вже сита бажаю просто піти поспати. 

– Ем... Дуже дякую. Думаю мені варто піти відпочити, я ще не оговталась після події в літак, –  тихо промовляю, підіймаючи погляд на Дениса. 

– Так, звісно. Тоді, ходімо разом, –  видно він не на жарт перелякався коли мені стало погано. Ооо, Денисе та у вас виявляється є серце. 

Проте не встигли ми зробити й крок, як я почула якийсь жіночий голос та стук підборів. 

– Денчик! Яка приємна зустріч, – цей жахливий голос змушує мене зморщитися.  Щоб його. Денчик? Жах. Мені його відверто шкода, бо такі звернення звісно звучать жахливою

До нас підійшла голубоока блондинка. Не важко здогадатися в яких стосунках вони були, а може і є досі.

– Лізо! Привіт, – Денис промовляє стримано, і видно що геть не палає від щастя, проте дівчина бачу щаслива. 

– Хто б міг подумати що ми зустрінемось саме тут. Дуже рада тебе бачити. Можливо зустрінемось ввечері за чашкою кави? – і що це щойно було? Вона йому підморгнула? Жах, і чому я досі тут стою? 

– Так, думаю ідея не погана, – відповідає мій “хлопець”

В сенсі не погана ідея? Ми щойно обговорили те, що не повинні прилюдно зустрічатися з іншими, а він збирається йти з нею "на каву". Знаю я чим така кава закінчується. 

Поки вони повністю зосереджені один на одному я направляюсь у номер. 

Проте удача сьогодні повністю вирішила послати мене як якомога далі від себе. Я йшла вся у своїх думках і звісно не звертала уваги на інших.

Якийсь чоловік так само як і я літак десь далеко, тому по класиці жанру його кава опинилась на моїй ніжно-голубій сукні. Ну прекрасно! 

– Чорт! Дивись куди йдеш! – прекрасно, і знову винна я. Я зможу дійти до номера цілою та неушкодженою?

Чоловік підіймає очі. Такий красень, такий як він може хоч щодня на мене каву виливати. 

– Вибачте. В знак вибачення я б хотів запросити таку прекрасну дівчину на вечерю сьогодні. Що скажете? – справжній казанова, спочатку звинуватив, а тепер клині підбиває. Та байдуже, якщо Денис може, то чому я повинна просидіти весь вечір у номері. 

– Буду рада провести вечір разом з вами. Ах так. Я Емілія, –  протягую йому руку. 

– Яке гарне ім'я. Дуже приємно, мене звуть Алекс, –  замість того аби просто потиснути руку, він її цілує. Доволі милий чоловік. 

Ми обмінюємось номерами та прощаємось. Виявилось він теж тут по роботі. 

Підіймаюсь до себе у номер і вирішую трішки поспати. Переліт мене дуже виснажив.