BooksUkraine.com » Фентезі » Алхімія, Аліна Скінтей 📚 - Українською

Читати книгу - "Алхімія, Аліна Скінтей"

112
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Алхімія" автора Аліна Скінтей. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 34
Перейти на сторінку:

— Нічого я не вимагаю! — Катрайн опустилася у воду ще нижче, майже по підборіддя, ховаючи плечі та шию. — І досить на мене так дивитися, почуваюся голою під твоїм пильним поглядом… — її пересмикнуло від власних слів. — Ти ж не здатний бачити крізь воду? — обурено вона запитала, руками у воді намагаючись затулитися.

— Ти фантазуєш,

Ліниво він розкинув руки на кам’яні плити, опираючись спиною на бортик, сідаючи на кам’яну випуклість призначену саме для цього. Його груди, пресс все можна було розгледіти, а коли він зігнув ногу в коліні, виставляючи його з води, Шеллі почервоніла. Його чоловічі принади лишалися невидимі через воду, але розбурхана уява Катрайн могла з легкістю все домалювати, і це змушувало червоніти знову аж до кінчиків вух.

— Навіщо мені щось фантазувати про тебе? — вона із зусиллям перевела погляд в біг.

— Бо я досить вродливий, і зазвичай на моє тіло, жінки спокійно реагувати не можуть.

 В його словах не було зверхності чи іронії, чистий факт, яким він ділився, мов чимось буденним.

— Тіло як тіло, не сказати, що є щось особливе, щоб втрачати розум. — Її буркотання майже лестило йому. — Звісно якщо на поясі в тебе не була торбина із монетами.

—  Як жорстоко! — демонстративно він зітхнув. — А от твої контури тіла, дуже навіть привабливі, — чомусь після цих слів Аріан спохмурнів. Його щелепи напружилися як і руки, які більше не звисали розслаблено зігнуті в лікті.

— Це все зв’язувальні чари, — підсумувала вона.

— Так, чари.

— Що ти робиш? — заверещала Шеллі, коли Аріан опустився у воду із головою.

— Намагаюсь остудити голову, — буркнув він до неї, винирнувши з води й знову повернувшись на своє місце тільки цього разу він обернувся до неї спиною. — Так буде краще, — здавлено він вимовив, — для нас обох.

— Тобі зле?

Турбота якій було не місце в джерелі, де вони обоє сиділи оголеними.

— Якраз таки навпаки, зовсім не зле. Але буде тобі зле, якщо продовжимо сидіти й витріщатися один на одного.   

— Не хочу нічого навіть чути про твою хтивість! Тварина! — обурення і ще незрозуміле відчуття зав’язалося вузликом в животі.

— Ну звісно! — Шелі не бачила його очей, але могла точно сказати, що він їх закотив. — Моя хтивість, це результат твоєї нестримної цікавості. І повір, був би інший чоловік на моєму місці, ти б зараз однозначно не сиділа… — він не став продовжувати, зціпивши зуби. — Краще нумо мовчати, що б не перевіряти мою витримку.

Катрайн нічого не сказала, мовчки обернулася до бортиків, й обперлася на них. Мовчати справді було безпечніше, гарячі випари, приємний запах води на ліс. Останнє лише зараз привернуло увагу Шеллі. Джерело мало однозначно природну кам’янисту основу,  і неподалік була хатина, яку скоріш за все використовувала саме для того, щоб занурюватися в це джерело. Та з іншого боку був звичайний хвойний ліс із високими стовбурами дерев, та кущами, які скоріше нагадували непрохідні чагарники.

— Чому тут немає огорожі зі сторони лісу? — запитала вона, дивлячись на викладену штучно стежину із дерев’яних брусків. — І куди далі веде стежина?

—  Тут не одне джерело, — пояснив Аріан. — Стежина їх об’єднує, як і все що росте в лісі, опускає своє коріння до підземного джерела, яке сполучає все, що на горі.

— Отже тут кілька таких цілющих джерел?

— Так.

Розмова видалася напрочуд сухою та напруженою зі боку Аріана, і в цьому Катрайн його не могла звинувачувати.

Піщинки у скляному годиннику падали надто повільно, та все ж шість годин минуло успішно. Залишалася ще половина, і чомусь друга частина Шеллі здавалась надто повільнішою за першу. Спочатку вона розглядала хатину, потім рахувала деревні бруски на стежині, гілля на деревах. Їй нічого не допомагало скоротити довгий, нудний, тягучий час.

— Мені нудно! — здалася вона, рукою плескаючи по воді. — Божеволію від цієї нудності! — Даар мовчав. — Агав, я з тобою розмовляю! Ти що там заснув? — із щирим невдоволенням запитала вона.

 

1 ... 19 20 21 ... 34
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алхімія, Аліна Скінтей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Алхімія, Аліна Скінтей"