BooksUkraine.com » Жіночий роман » Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

68
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хочу тільки тебе" автора Світлана Литвиненко. Жанр книги: Жіночий роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 62
Перейти на сторінку:

-Йдемо, -Кіра осмикнула рожевий джемпер, швидко зазирнула у дзеркало, що висіло на стіні відразу при вході до кімнати.

-Не має коли чепуритися,- Тимур проявляв нетерплячість.

  Вона слухняно пішла слідом. Було помітно, що Тимур хвилювався перед зустріччю зі своїм дідусем. Кіра ще й досі не могла зрозуміти, які між ними були стосунки. Та вона була впевнена, що згодом про все дізнається і тоді зробить свої висновки. Доходячі до бібліотеки вони зіткнулися з Андре, чоловіком тітки Люби. Це чоловік таких років, як і його дружина. Та на відміну від неї він був далеко не худим і носив окуляри.

-Тимур, коли ти встиг приїхати?- здивований Андре потиснув руку Тимурові,- я то весь у роботі і так закрутився, що і забув про твій приїзд. Ти вже мені вибач.

-Не має за що вибачати. Андре, познайомся з моєю дружиною Кірою.

-Гарна…,- посміхнувся до дівчини Андре,- сподіваюся усе буде добре.

-Я теж на це сподіваюся,- кивнула Кіра, яка розгубилася від занадто відвертого погляду Андре.

-Ми зараз до дідуся, а згодом я зайду до тебе,- сказав Тимур, а потім додав, чим здивував Кіру,- і не варто тобі Андре так дивитися на мою дружину. Бо я це сприйму, як образу у свій бік. Сподіваюся ти мене почув.

-Вибач, більше цього не повториться,- і Андре пішов до кабінету нахиливши голову від зауваження почутого в свою адресу.

  Кіра хотіло було щось сказати та Тимур не дав їй змоги цього зробити, а взяв за руку і повів до кімнати свого дідуся, яка знаходилася на другому поверсі. Тихо відчинив двері та переконався, що можна зайти і що дідусь не спить. Зайшовши до кімнати, Кіра помітила, що біля ліжка хворого сиділа найнята доглядальниця, яка слідкувала за станом здоров’я свого підопічного. Ця жінка похилого віку  привіталася до тих хто увійшов легким кивком голови, даючи знак, що вони можуть підійти. А сама сіла знову до крісла. Тимур підійшов ближче до ліжка дідуся.

-Привіт дідусь,- привітався Тимур,- я приїхав.

-З дружиною? – запитав той.

-Так. Кіро, підійди будь ласка ближче та познайомся з моїм дідусем Микитою Васильовичем.

  Кіру відразу кинуло в жар і у неї навіть спотіли долоні. Мабуть нервова напруга досягла свого піку, хоча вона і гадала, що цілком спокійна. Микита Васильович виглядав дуже хворим і обезсиленим. Та незважаючи на це він все ж припідняв свою голову, щоб подивитися на Кіру.

-Як шкода, що я майже нічого не бачу,- голос дідуся був хриплим,- та з опису свого онука, давно зробив висновок, що ти приваблива. Дякую, що приїхала.

-І вам дякую, Микита Васильович,- Кіра присіла на стілець, що стояв біля ліжка,- ви обов’язково одужуйте.

-Намагаюся з усіх сил дочко, та не виходить. Мій час вже на підході і я готовий зустрітися з вічністю,- Микита Васильович закашляв і знадобилося декілька хвилин, щоб він зміг продовжити,- тепер, коли я можу поговорити зі своїм люблячим онуком та з його дружиною, якось мені спокійніше стало на душі. А то весь час чогось не вистачало. Я надто суворо виховував Тимура, сварився зі своєю покійною Надією, щоб та менше панькалася з ним.

-Дідусю, що було то було,- відповів подавлено Тимур сівши теж на стілець,- я буду вдячний завжди і тобі і бабусі Наді за те, що ви мене виховали, були мені за батьків.

-А як же по-іншому,- Микита Васильович знову закашляв і доглядальниця подала йому води, яку він попив через трубочку,- але я хочу в тебе Тимур попросити пробачення, бо відчуваю, що повинен це зробити…

-Дідусю припини,- заперечив,- як кому і треба просити пробачення, то це мені. Бо я покинув тебе,  і поїхав в Україну, щоб жити на свій власний розсуд, а не лишився як ти хотів і не став керуючим твоїми виноградними плантаціями. Та виноград це не моє і бігати виконувати чиїсь накази, теж не моє.

-Звісно, ти з тих хто віддає накази,- посміхнувся дідусь,- у цьому ти схожий на мене. Ще в дитинстві проявляв ці свої лідерські здібності. А я хотів їх зламати, бо сам звик, щоб мені корилися і виконували усі мої примхи. Тепер я розумію, що саме через  це ми так багато сварилися.  Та знай Тимуре, я шкодую, що так себе поводив.

-Я теж шкодую, що іноді підвищував на тебе голос. Ти мені за те теж пробач,- Тимур взяв за руку свого дідуся,- хай там як, а ти для мене завжди був прикладом, я завжди намагався та й зараз намагаюся рівнятися на тебе...            

1 ... 19 20 21 ... 62
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"