Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

Макс влетів у вовчу колибу, злий як чорт. До нього одразу кинулися офіціанти з якимись неважливими запитаннями, та він на них так зиркнув, що ті швидко зникли з поля зору. Одному дурню було не зрозуміло, що його зараз краще не чіпати. Він ривкими кроками зайшов у свій кабінет та не стримавшись вгамселив кулаком по стіні. Чорт! Знову цей клятий Денис! Мало того, що й так йому усіляко кисень перекриває, бо хоче викупити “ Вовчу Колибу”, то ще й до його коханої жінки яйця підкочує.

Навіть не знаючи те, що Соня Максу не байдужа, той гад зумів до неї підібратися. А вона теж хороша! Не встигла приїхати, вже на побачення скаче. І якби ж то ще з Максом, але ж ні! З тим драним мішком з грошами! І на біса вона знову з'явилася у його житті? А він теж красень. Одразу слина потекла, і ув'язався за нею.  Ніякої гордості й самоповаги. Все! Цю сторінку треба перегортати. Не починали раніше, і зараз не треба.

Макс налив у келих віскі та випив одним ковтком. Пекуче, зараза! Він взагалі дуже рідко вживав алкоголь. Не подобалося те, що самоконтроль максимально знижується. Але зараз це саме те, що йому треба. Коли він вже осушив третій келих підряд, у кабінет постукали.

— Мене ні для кого не має! — гаркнув Макс та незваного гостя це не зупинило.

Ну звісно ж! Катаріна! Для цієї дівчини знаків “стоп” не існує.

— Катаріно, я не в настрої, — гаркнув він до неї.

— А я бачу! Мало того, вся Колиба в курсі. Всі вже поховалися і сидять тихенько, мов миші, боячися тобі на очі показатися. Зроду тебе таким не бачила. Ти чого такий злий, мов тебе вовкулака покусав?

Макс так міцно стиснув келих в руці, що той мало не лопнув. Його вилиці ходили ходуном. Відповідати він не спішив. У нього всередині все бурило й кипіло.

— Ого… — присвиснула Катаріна, — бачу справи геть погані. І хто вона?

— Що? — перепитав хлопець, неначе виринувши на секунду зі свого особистого кошмару.

—  Не що, а хто! Давай, викладай всі карти на стіл. Я не перший день на світі живу, бачу, що без дівчини тут не обійшлося. І хто так сильно зачепив нашого непохитного вовка, що він мало свою колибу на брусочки не розібрав?

Макс хотів був спочатку прогнати Катаріну, але потім вирішив, що думка когось зі сторони не завадить. Тож він мовчки дістав з бару ще один келих, колу, лід з міні-холодильника та кивнув дівчині на крісло навпроти. Вона не вагаючись плюхнулася в крісло.

— Віскі та кола, як у старі добрі часи. Розказуй! — сказала Катаріна та театрально склала руки на стіл, мовляв, вся моя увага тут і я готова слухати.

— Загалом є одна дівчина, вона моя давнішня подруга… — здалеку почав Макс.

— Це я вже зрозуміла. Ти до неї явно не байдужий. І що далі?

— А далі те, що не встигла вона приїхати у Петросівці, то стала хвостом крутити наліво-і направо, — злісно виплюнув Макс.

— А точніше? А то це можна трактувати по-різному.

— Я до неї додому приходжу майже щодня, допомагаю чим можу… Ми провели сьогодні прекрасний день на озері, а потім виявилося, що вона в суботу йде на побачення з іншим! Ще й з ким! З Романовським! З цим пихатим виродком!

— Та-ак, все зрозуміло, — Катаріна сьорбнула віскі з колою, та трохи скривилася. Давненько вона не пила таких міцних напоїв. — І ти, звісно, одразу їй усе висказав, що думаєш з цього приводу?

— Ну, звичайно! Я що якийсь придурок за нею бігати, якщо вона отак просто йде на побачення з іншим.

 — А вона що?

— Сказала, що я їй ніхто та не маю права вказувати, що робити. Щось у цьому дусі. Я психанув та пішов геть.

— Ти не придурок, Максе, ти повний довбень, — підбила підсумок Катаріна.

— Що-о? —вирячив на неї очі Макс. — Ти ще скажи, що ти на її боці!

— Ти зараз поводиш себе, як підліток, їй Богу! Вона все правильно сказала. Зараз поясню. До речі, як її звати?

— Соня.

— Отже, за твоєю логікою Соня, яка я так підозрюю і знати не знає про те, що вона тобі подобається, мала сидіти вдома за сімома замками й відмовляти усім привабливим чоловікам у побачення, бо гіпотетично до неї міг загравати ти. Правильно я зрозуміла?

— Ні, ну не так…—, знітився Макс

— А я продовжу тим часом … Ти, Максе, вирішив, що настільки страшний, слабкий та невиразний, що не витримаєш здорової чоловічої конкуренції? Соня може тебе обрати лише якщо на її шляху більше не буде ніяких чоловіків? А в інших випадках все? Пиши - пропало?

Макс мовчав, але було видно, що у його голові зараз шестерні крутяться з шаленою швидкістю.

— І ти, звичайно, вчинив, як “СПРАВЖНІЙ ЧОЛОВІК”, — Катаріна спеціально виділила ці слова інтонацією та показала руками уявні лапки. — Кричав, психував, хвірткою ще, мабуть, грюкнув для наочності, а тепер плануєш сидіти тут як гордий Кай, пити наодинці та ображатися на дівчину. Довго! Може навіть все життя. Щоб знала і лікті кусала!

Макс опустив голову та закрив її руками. Через хвилину подивився на Катаріну. На ньому лиця не було.

— Ката, я такий бовдур!

— О! Нарешті, дійшло! — сплеснула руками Катаріна.

— Це якесь помутніння було, мабуть. І що вона тепер про мене подумала? Що я емоційно-неурівноважений малолітній пацан. Такого не розглядають як партнера для життя, і тим паче не приміряють його на роль тата для своєї дитини… 

— В неї ще й дитина є? Тоді ти точно маєш зрозуміти, що чоловік, який поводить себе як неурівноважений підліток їй точно ні до чого. Але не засмучуйся, впевнена, ти все можеш виправити, — спробувала заспокоїти його Катаріна.

— Мені йти до неї? Зараз? — Макс різко вскочив з крісла.

— Притримай коней, хлопче. від тебе тхне віскі на три кілометри. Ти собі цим додаткових балів не заробиш. Прийди до Соні завтра вранці. З квітами та чесною розмовою. Розкажи про свої почуття і хай буде, що буде.

— Ти права, дякую тобі, — Макс просяяв і в його очах загорілися вогники надії.

***

Після розмови з Максом Катаріна пішла додому. Дорогою вона думала про те, які ці чоловіки все-таки не логічні. Щось таке собі іноді придумують, обирають найкрутішу стежку на гору, коли є справний підйомник. І ще кажуть, що жіноча логіка незрозуміла.