Читати книгу - "Висотка"

може з'явитися батальйон поліцейських і затягти всіх до найближчої в'язниці. Чи ні? Мешканцям припала до вподоби самодостатня природа висотки — саморегульованого анклаву серед приватних володінь житлового комплексу. Менеджер і його штат, майже всі працівники супермаркету, банку та перукарського салону самі жили у висотці, лише кілька чужинців утекли або були звільнені. Інженери, які обслуговували будівлю, робили це за інструкціями менеджера, і було очевидно, що їм це все до лампочки. Навіть можна було сказати, що вони вмили руки: водій сміттєзбірної машини телефонував кілька днів, коли велика кількість баків була завалена сміттям.

Попри хаос довкола, мешканці все менше цікавилися зовнішнім світом. Тюки нерозібраної пошти лежали у вестибюлі. Розбиті машини були поховані під будівельними матеріалами, дерев'яними піддонами та купами піску. Немовби на підтримку мовчазної змови з метою відгородитися від зовнішнього світу, у висотку не наїжджали гості. Ройял з Енн уже кілька місяців нікого до себе не запрошували.

Ройял дивився, як його дружина рухається спальнею. Подзвонила Джейн Шерідан, найкраща подруга Енн, і прийшла, щоб допомогти збирати речі. Дві жінки передавали безкінечні вечірні сукні з гардеробу до скрині, повертаючи непотрібні сорочки і штани назад на полиці. З боку неможливо було зрозуміти, укладаються вони перед від'їздом чи розпаковуються після прибуття.

— Енн! Ти приїхала або ідеш? — запитав Ройял.— Схоже, ми не спакуємося до вечора.

Енн безпорадно розвела руками.

— Це все через кондиціонери: я просто не тямлю нічого.

— Вам усе одно зараз не вибратися,— сказала Джейн.— Ми тут під замком, наскільки я розумію. Усіма ліфтами керують інші поверхи.

— Що? Ти чуєш? — сердито накинулася Енн на Ройяла, немов це рейдерство стало наслідком невдалого проектування ліфтових холів.— Гаразд, поїдемо завтра, просто зранку. Але як бути з їжею? Ресторан зачинено.

Удома вони ніколи не харчувалися — Енн зневажала нескінченні турботи сусідів із приготування їжі. У холодильнику зберігався тільки собачий корм.

Ройял подивився на себе в дзеркало, поправив білу куртку. У тьмяному світлі він у дзеркалі здавався блідим, як привид чи труп, на який падає світло.

— Придумаємо щось.

Кумедна відповідь, зазначив подумки Ройял, немов є інші джерела їжі крім супермаркету. Він подивився на грубу фігуру Джейн Шерідан. Побачивши покірний вираз обличчя Ройяла, вона йому заспокійливо посміхнулася. Він узяв на себе турботи про цю милу молоду жінку після того, як втопили її афганського хорта.

— Ліфти звільняться приблизно за годину. Поїдемо до супермаркету,— сказав він їм.

Подумавши про вівчарку, що мабуть спала на його ліжку в пентхаусі, він вирішив, що вигуляє її на даху.

Енн почала розбирати напівпорожні валізи. Вона й сама не усвідомлювала, що робить, немов велика частина її мозку вимкнулася. Скільки б вона не скаржилася чоловікові, вона ніколи не дзвонила менеджеру. Можливо, вона вважала, що це їй не личить, але ніколи не висловлювала ані однісінького критичного зауваження стосовно висотки жодному з друзів за її межами.

Розмірковуючи про це, Ройял зауважив, що вилку її телефону біля ліжка висмикнуто з розетки, а дріт акуратно намотано на слухавку.

Пройшовшись помешканням, перш ніж іти шукати собаку, він побачив, що три інші телефони, у передпокої, вітальні та кухні, також вимкнені. Ройял зрозумів, чому вже тиждень не отримував дзвінків із зовнішнього світу, і відчув спокій, знаючи, що їх не буде і надалі. Він уже здогадався, що, попри всі заяви, вони не виїдуть ані завтра вранці, ані жодного з наступних ранків...

8

Хижі птахи

 відчинене вікно пентхауса Ройял дивився на величезних птахів, які збиралися над шахтою ліфта за п'ятнадцять метрів від нього. Незнайомі види мартинів місяць тому прилетіли з річки і скупчилися між вентиляційними шахтами і водяними баками, заповнили проходи спорожнілого саду скульптур. Ройял спостерігав за їхньою появою, сидячи у кріслі-качалці на особистій терасі. Потім, коли поставили тренажер, птахи незграбно ходили перевальцем навколо нього, поки Ройял займався спортом. Мабуть, їх приваблювала біла куртка та світле волосся, близькі за тоном до їхнього пір'я, що впадало в око. Можливо, вони вважали Ройяла за свого — за старого кульгавого альбатроса, який знайшов притулок на даху недалеко від річки? Ройялові подобалося це порівняння, і він часто й густо про це думав.

Скляні двері відчинилися у вечірнє повітря, і вівчарка понеслася. Літо скінчилося, і рідко хто піднімався на дах. Обривок заляпаного дощем тенту для коктейльної вечірки валявся в жолобі біля поруччя. Мартини, склавши важкі крила, поважно походжали серед сирних паличок, що висипалися з коробки. Пальми в горщиках стояли недоглянутими вже кілька місяців, і увесь дах неймовірно нагадував занедбаний садок.

Ройял вийшов на дах. Йому подобалися ворожі погляди птахів, що сиділи над шахтою ліфта. Передчуття варварства, що відроджується, нависало над перевернутими кріслами і розлогими пальмами, над кинутою парою дорогих сонячних окулярів (діаманти з оправи було виколупано). Що ж приваблювало птахів на цьому ізольованому куточку даху? Коли Ройял наблизився, кілька мартинів знялися в повітря і пірнули вниз, щоб зловити крихти, кинуті з балкона за десять поверхів унизу. Птахи харчувалися тим, що люди скидали на автостоянку, але Ройялу подобалося думати, що їх тягне на дах те саме, що і його самого, що вони прилетіли сюди з якогось давнього світу, залучені сакральним насильством, що ось-ось настане. Боячись, що птахи полетять геть, Ройял часто приносив їм корм, немов хотів переконати, що очікування того варте.

Він відсунув заіржавілу хвіртку саду скульптур. Із ґратчастого декоративного світильника він дістав пачку сухого корму, призначеного, взагалі-то, для вівчарки, і почав розсипати пластівці по бетонних доріжках і під скульптурами. Проектування саду принесло йому особливе задоволення, і він шкодував, що діти більше сюди не приходять. Хоча би задля птахів сад приступний. Мартини невідступно слідували за ним, мало не вибиваючи коробку із пластівцями з його рук сильними крилами.

Спираючись на паличку, Ройял окинув поглядом залитий водою бетонний дах. Він завжди мріяв про власний зоопарк: півдюжини великих котячих, а головне — неосяжний вольєр з усіма видами птахів. Роками він малював ескізи зоопарку, деякі — за іронією — нагадували висотку, у якій птахи мали би повну волю переміщатися ділянками неба, яке було їхнім справжнім домом. Зоопарки й архітектура великих споруд завжди були предметом особливого ставлення Ройяла.

Вимоклий труп сіамської кішки лежав у жолобі там, де її наздогнали птахи. Нещасна тварина, утікши з квартири, довго дерлася вентиляційною шахтою, кинувши тепле, комфортне приміщення, осліпла від денного світла протягом останніх кількох секунд