Читати книгу - "Склеєне скло, Вікта Своік"

Намистина упала в рояль,

Розчинившись в музичному звуку,

Заграй, мій ти любий, заграй,

Не неси мені ту тяжку муку!

Чекати уже не змогла,

Не почувши мелодії звуку,

Як гучно же грає вона,

Та все ще я знаю цю муку.

У шаленій агонії стріл,

Усе ще роялю співала,

Під хаос, що душу зустрів,

Ту, яка до сих пір не вгавала.

А тим часом роялевий звук,

Все ставав більше злим та гучіше,

Ніби чорний вночі той павук,

Що ховається в темній тій ніші.

Звук наростав і ставав,

Ніби повінь в пустелі шалена,

Та насправді мій розум вдавав,

Що рояль буде грати для мене.

***

Тиша навколо ясна,

Промінь ночі дістався до мене.

Намистина там просто була,

А рояль і не глянув на неї.