Читати книгу - "Зламана коханням, Ксенія Євчук"

Буде гівняно, якщо він відмовить

Ланс схиляється вперед, його обличчя наближається до мого. Гаряче дихання лоскоче моє вухо, і це нестерпно збуджує. Я хочу щось сказати, проте все повітря вибилось з моїх грудей.

— Я подумаю, якщо ти пообіцяєш вчитись, а не говорити, — каже він.

Я кладу руку на серце, відступаючи на один крок. Його усмішка розплавлює моє потерпіле серце.

— Обіцяю.

Вперше за цей час озираюсь, щоб побачити задихану Ларію і Рафаеля, які напевно тільки що теж боролись.

Не видно тільки Лієсси. В спортзалі її немає, і мені шкода, що я не запитала в неї, чи не хоче вона доєднатись до нас, щоб теж навчитись чогось такого.

За десять хвилин ми розходимось по машинах. Ланс дозволяє мені сісти на переднє сидіння, якщо я пристебнусь.

І він шкодує про цей вчинок, бо я всю дорогу штовхаю його руку, повертаючись до Лієсси позаду, щоб розказати смішні історії з минулого.

На вулиці занадто жарко, через що в машині також душно.

— Ми можемо кудись заїхати?

Лансу не подобається ця ідея. Він хоче якнайшвидше повернутись в пентхаус і сісти за важливі справи, пов'язані зі Стіддою.

Він зараз не бачить майже нічого, окрім важливих справ. За минулий тиждень я бачила його занадто рідко, щоб помітити щось нове в його характері.

Єдине, що мене дуже зацікавило, — це кров на його бороді, коли вони повернулись того дня, ставши Капо та Консильєрі Ла Стідди.

Це дуже високі титули, і я уявлення не маю, як Ларія проводить час із Рафаелем.

Звичайно, по характеру він більше підходить мені. І було б доречніше, якби я закохалась в нього, а не в Фуеґо.

Але я не можу заставити серце спинитись, коли бачу Ланса. Коли чую його голос чи відчуваю його присутність.

Коли він сьогодні сказав, що не вважає мене дитиною, я зрозуміла, що тепер можу помирати з відчуттям щастя.

— Хіба що до пентхаусу.

— Ні, я хочу кудись інше.

Лієсса підтримує мою ідею, всіма руками за. Після тренування вона здавалась переляканою, ніби очікувала на щось погане, але зараз її настрій помітно покращився. Вона почувається в безпеці. Так само, як і я.

— В пентхаусі є все, що вам потрібно, — він не зупиняється.

— А я не хочу те, що можна знайти в пентхаусі, зрозуміло?

— Звичайно, всі ваші забаганки будуть виконані, міс Мільєр.

Я позираю на Лі, шукаючи на її обличчі таке ж нерозуміння, як і у мене, але вона посміхається, ховаючи обличчя в руках.

— Це було не смішно. Я не сміюсь.

Він відвозить нас до величезного торгового центру і бере з собою ще трьох охоронців, якщо Лієсса часом захоче пройтись без нас.

Він з якогось дива вирішив, що не відходитиме від мене і не заставлятиме іншу охорону глядіти мене замість нього.

І цим я не хочу сказати, що мені це не подобається.

Навпаки. Так набагато краще, коли ми удвох.

Лі таки йде від нас, шукаючи продуктовий магазин.

Найчастіше в пентхаусі ми не їмо їжу, яку нам пропонують тричі на день або приносять кухарі. Це їжа Лієсси, яку вона готує з їхніх продуктів. І це смачніше за будь-що на світі.

— Я хочу подивитись на спортивні костюми.

— А що з цим не так? — оглядає мене, і я червонію.

— Якщо ти міг помітити, то він дещо замалий. Ще дивно, що він не тріс між сідницями, коли ти положив мене на мат.

— Добре, все.

Він ніби не хоче, щоб я продовжувала свою розмову. Але тільки для того, щоб подратувати його, я продовжую.

— Ще потрібно зайти в аптеку. Рана від твого неймовірного ножа ще не повністю загоїлась. Через це мої груди болять не тільки під час місяч...

— Афіно Мільєр... Заткнись.

Ми звертаємо в перший же магазин одягу, і я знаходжу костюм своєї мрії, який одягатиму на кожне наступне тренування із ним.

Ланс весь час виглядає напруженим після моїх слів, і я вже ніякими словами не змінюю його дивного настрою.

Шкода, що я не вмію тримати над ним контроль.

Шкода, що він не піддається моїм чарам так легко, хоча я тепер і знаю, коли він обманює.

Я вивчаю його із кожним днем, підвищуючи його інтерес.

Поволі прив'язую його до себе навіть тоді, коли він думає, що не піддається мені.