Читати книгу - "...коли один скаже: Слава Україні!"

У таких умовах провадити партизанську боротьбу, а зокрема, революційно-пропаґандивну акцію в армії, буде легше, ніж це було давніше в прифронтових смугах, щільно насичених і докладно контрольованих ворожими силами. Але глибина воєнних зон нового типу має, крім корисних, і некорисні моменти. Усе ж таки, можна сказати, що такі зони будуть догідніші від давніх прифронтових, але трудніші від звичайних зон запільних.

Зміни в способі воєнних групувань та операцій мають найбільше значення для революційної дії в самій армії та співдії із поодинокими її частинами. За накреслених умов буде легший доступ до військових частин і до вояка. Внутрішня контроля МГБ над військом у фронтовій зоні не може бути така щільна, як в іншій ситуації. А найголовніше те, що будуть дещо кращі можливості для революційних дій військових частин і для їхнього переходу на бік возвольної революції.

Нові роди зброї насувають ще одно важливе питання для революції під час війни. А саме: наскільки зможуть воювати новою зброєю теж і революційні сили та якою мірою ворог зможе нею поборювати визвольну революцію? Основним джерелом здобування революційними силами зброї буде совєтська армія -її склади й постачання. Здобування зброї різними засобами є однією з найважливіших і найтрудніших справ у розгортанні революційно-збройної боротьби. Большевики спеціяльними заходами намагаються унеможливити його. У мирних умовах це їм великою мірою вдається, бо з теренів, де оперують повстанські частини, вони можуть відтягнути зброю, зокрема амуніцію, залишивши тільки необхідну для них самих кількість під найщіль-нішою контролею. Але інакше стоїть справа під час війни, коли військо у фронтовій зоні мусить мати на місці боєприпаси. Зміни у воєнній тактиці, подиктовані новою зброєю й новою механізацією — зокрема незвичайна глибина фронтових зон і широке застосування тилових десантних операцій — не дозволятимуть большевикам застосувати практику з минулої війни, коли навіть фронтові відділи, поза безпосередніми бойовими діями, залишалися без амуніції.

Ця зміна воєнних умов дещо збільшує можливості революційних сил здобувати в прифронтових смугах боєприпаси. Подібні можливості відкриються й на тих теренах, через які проходитимуть шляхи постачання на фронт та на яких будуть розташовані стратегічні резерви й боєприпаси. Коли революційні військові сили будуть здобувати зброю й амуніцію від совєтської армії, тоді можна розраховувати на те, що вони розпоряджатимуть такою зброєю, якою буде виряджена в масовій кількості совєтська армія, тобто модерною зброєю широкого тактичного застосування. Це й буде становити під тим оглядом головну й найпевнішу базу, яку можна передбачити в плянах визвольної боротьби.

Другим джерелом придбання зброї, амуніції та іншого воєнного виряду для революційних партизансько-повстанських сил може бути постачання від воєнних противників СССР. Під технічним оглядом цю справу можна під час війни якось наладнати якщо між революційними силами й відносними державами існує порозуміння й практичний зв’язок. Це питання залежить передусім від цілої воєнної політики. Тому для революційно-визвольних сил таке джерело постачання може бути тільки додатковою, допоміжною базою.

Достава зброї з другого боку фронту має, за відповідних політичних умов, велике значення для революційної боротьби. Найважливіше є те, що ця зброя може бути пристосована до умов і потреб партизансько-повстанських дій, із використанням найновіших воєнних винаходів і вдосконалень. Продукція того роду спе-ціяльної зброї повинна б входити в зброєневі пляни відповідних держав, оскільки десантні, партизанські й знищувальні операції на тилах фронту матимуть щораз більше застосування в модерній війні. Спеціяльна модерна зброя може надати бойовим діям революційних сил надзвичайної ударности. Такими засобами можна знищити й паралізувати важливі центри большевицької сили. Це мало б велике значення для розвитку й висліду революційної боротьби й війни.

Коли йде про застосування ворогом модерної зброї проти революційних сил, то загально можна сказати, що воно не може мати вирішального значення, бо практичні можливості під тим оглядом досить обмежені. Большевики, напевно, будуть поборювати революційні військові відділи і їхні дії саме модерною зброєю близького бою, яка надається їм для цієї мети. Але застосування проти революційних сил важкої модерної зброї — атомових бомб та великих ракетних стрілен — не входить до уваги, оскільки на теренах, де вони оперують, будуть теж власні сили ворога.

Зброя далекосяжного масового нищення може бути застосована тільки проти цілком ворожих територій. Така небезпека може стати актуальною тоді, коли визвольна революція переможе на певному більшому просторі та очистить його від ворожих, большевицьких сил і перетвориться у визвольну війну. Наступаючи на визволену вже країну новою зовнішньою аґресією, Москва може заатакувати її всіма засобами, якими диспонуватиме. Але це вже питання оборонної війни самостійної держави, а не революційної боротьби.

Модерна тактична зброя, що її большевики вживатимуть проти революційних військових сил, матиме тим ширше застосування й тим тяжчі наслідки, чим більше скупчення цих сил попаде під такий обстріл. Ця обставина заставляє підбирати відповідну тактику в збройній боротьбі. Найменше нараженими на великі нищівні удари ворога будуть революційні сили тоді, коли вони діятимуть малими відділами, які швидко проводять бойові операції і зникають. Значить, удосконалювана партизанська тактика матиме найширше застосування так довго, як довго ворог буде міцний. Перехід на повстанську тактику може бути доцільним тоді, коли є вигляди на втримання опанованої території, на успішну оборону від ворожих нищівних атак чи на швидке поширення повстання на віддалені частини країни й народу. У затяжній ситуації, коли найперше треба підривати силу ворога довготривалою збройною боротьбою та ступнево мобілізувати до революційної боротьби щораз більше людей, найпевнішою буде партизанська тактика — поєднана з широкою політично-революційною дією в одноцілу боротьбу.

IV.

Коли самостійницькі сили поневолених народів розглядають питання війни й визвольної революції як два фактори, які при взаємній координації можуть найшвидше повалити большевизм, то в політичних колах Заходу часто трактують ці питання зовсім інакше. Там зацікавлення справою протибольшевицької революції, у зв’язку з питанням війни, зосереджується на тому, чи ця революція може забезпечити Захід від совєтської аґресивної війни. Керуючись бажанням уникнути війни, деякі західні кола дивляться на визвольну боротьбу поневолених Москвою народів тільки як на фактор, що зв’язує большевикам руки та спиняє їх від розпалення великої війни. Гальмуючий вплив може бути наслідком того, що актуальна революційна боротьба вже тепер абсорбує увагу й сили режиму. Гальмуюче діє теж хоч би сама загроза, що у воєнній ситуації в під-совєтському світі розгориться революція.

Правда, революційна акція, між іншим, дає деякою мірою й такі наслідки, але вони не належать до