Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Увімкнувши воду, я вмилася, серйозно дивлячись у відображенні дзеркала.

Золотисті очі висловлювали повну впевненість у своїх думках та діях, які незабаром готові зробити.

Вимкнувши сильний потік води, я знову вмилася, ще раз повторюючи план дій, щоб у майбутньому нічого не забути.

Крок перший. Лайкнути фотографію у соціальних мережах.

Двічі натиснувши на одну з фотографій Росса, я швидко прибрала вподобайку, начебто це зробила випадково.

Крок другий. Чекати, коли хлопець напише. Якщо дурень, то прийде повідомлення з його повідомленням, якщо ні – визнає за випадковість і забуде.

Перейшовши на профіль користувача, я утвердилася, що Харісон у мережі і, з ймовірністю ста відсотків, помітив, що я зробила. Глянувши на час, я переконалася, що він має три хвилини, щоб надрукувати мені будь-який текст.

Подивившись у дзеркало, я почала робити пучок на голові, щоб скоротити час очікування дій Росса.

Якщо він дурний, то завдання буде легким, а якщо ні – доведеться попотіти, але це буде коштувати того, щоб мене не тільки викинуть з коледжу, через низькі бали, але й доведеться викрадати авто, за що можна сісти у в'язницю.

Почувши дзвінок на пару, я кинула погляд на екран, переконуючи себе, що ніхто мені не написав. Подивившись на відображення, я натерла щоки, зображуючи сором за вчинене(оскільки в нас зараз була спільна фізкультура – це було необхідно).

Поклавши телефон у рюкзак, я вийшла з роздягальні, прямуючи до спортивної зали разом з рештою студентів.

Знайшовши в натовпі хлопців Харісона, я дочекалася, коли він подивиться на мене, а потім швидко відвела погляд, стаючи у стрій. Залишилося лише дочекатися, коли буде вдалий момент для третього кроку, а далі варто очікувати на дії від самого Росса.

До зали зайшов викладач, змушуючи всіх стати за лінію, щоб почати предмет. Вгамувавши шум і гам, чоловік скомандував бігати десять кіл, у кого були проблеми зі здоров'ям – підходили до нього і говорили це, а мені залишалося лише підкоритися.

Бігати мені було важко через біль у коліні, який виникав при фізичних навантаженнях, тому мені потрібно було носити бандаж на уроках фізкультури в школі. Я не могла говорити, що він сто відсотків допомагав, але це було краще, ніж нічого.

Кілька разів оглядаючись, я не помічала взаємних поглядів Харісона і це змусило мене насупитися, усвідомлюючи, що план не працює. Лестерна я в натовпі не бачила і, швидше за все, у нього інша пара, відповідно і курс. Я ж навчалася на інженера-еколога. Вони займалися оцінкою впливу виробництва на навколишнє середовище і пошуком екологічно безпечних рішень у машинобудуванні. Не дивно, що вирішили об'єднати цю пару з курсом Харісона.

Або учнів було занадто багато, тому я могла його не помічати, що могло дивувати, оскільки в школі більшість дітей воліла відсиджуватися на лавках з будь-яких причин, аби не займатися спортом. Деяким я заздрила, що в початковій, що в середній та старшій школах, бо в них зі здоров'ям все було чудово, на відміну від мене, кульгавки, але з часом змирилася, в деякій мірі в цьому мені допомогла Хелен.

Мама так і не розповіла, як так вийшло, що в дитинстві я впала з дерева, пошкодивши ногу, а сама я цю подію, яка змінила моє життя, не пам'ятаю. Благо тішило лише те, що я можу безболісно ходити.

Почувся свисток, натякаючи, що тепер треба перейти з бігу на крок, попутно відновлюючи подих.

Для мене це було простіше простого, якби, звичайно, не ниюче коліно, що змушувало невдоволено пихкати, але я не могла показати невдоволення і слабкість на обличчі перед усіма, особливо якщо Росс на мене зрідка поглядав, що могло кардинально змінити плани на його рахунок.

Почувши, що викладач оголосив волейбол, я полегшено зітхнула, розуміючи, що буду однією з найкращих гравців на полі.

Капітанами були, як не дивно, Росс і якась дівчина з його групи, що вічно дивилася у бік юнака. Знання того, що я буду не єдиною, хто захоче зустрічатися з Харісоном, були надто високі, але я зможу виграти цей спір, бо мені нема чого втрачати, а значить можна йти по головах до своєї мети. Все-таки спробувати можна, тим більше, що я маю козир у рукаві, який не мала жодна з них.

Вдача, мабуть, сьогодні була на моєму боці і в душі я тріумфувала, що знаходилася в команді з хлопцем. Третій крок раптом розколовся на дві частини, народжуючи четвертий, що лише забирало здоров'я та вимагало додаткових зусиль.

Мене поставили перед сіткою, як і ще двох дівчат, які тремтіли і танули, коли Росс чи казав їм що робити і куди ставати, чи коли торкався, показуючи на якій позиції треба стояти. Саме ці незручні моменти змушували мене хмикати і злегка посміхатися. Можливо, дівчата тільки й ходили на фізкультуру, щоби показати свою фігуру Харісону.

Пролунав свисток, попереджаючи, що гра почалася.

Крок третій. Добре зіграти, щоб переконати хлопця в тому, що тебе треба поставити десь поруч із ним.

Оскільки нас було багато – відстань між гравцями була маленькою. Дивно було лише те, що викладач вирішив не поділяти нас усіх на ще одну команду.

Кілька разів відбиваючи м'яч і передаючи його товаришам, я рятувала команду від програшу, жертвуючи хворим коліном. Зрештою я зайняла місце Харісона, а він відступив за лінію майданчика.

Було дивно не грати за правилами, коли кожен гравець змінює свій простір; тут же, кожен стояв на своєму місці, змушуючи трохи нервувати, чекаючи, коли хтось – хоч викладач, хоч сам Росс – захоче мене відчитати за таку помилку.

М'яч летів трохи за мою позицію і я вважала це чудовим шансом приступити до останнього кроку.

Крок четвертий. Оступитися і зіткнутися з юнаком.

Знаючи, що Харісон не захоче поступатися своїм місцем і останнім м'ячем, щоб отримати вирішальне очко, я почала задкувати. Наступивши йому на ногу, я втратила рівновагу і впала на міцні груди Росса. Харісон теж не втримався і впав спиною на тверду підлогу, не встигнувши відбити м'яч.