Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

       Тепер моя присутність не була потрібна вже до завтрашнього дня, саме завтра збираються запустити інші цехи. Тож ще раз озирнувшись і не знайшовши нічого цікавого, я полетів до хлопців зі служби безпеки.

      За їхніми словами, вони змогли з'ясувати місцезнаходження кількох схованок на супутнику і запропонували мені взяти участь у рейді. Хлопці після проведених зачисток найманців прийняли мене у своє коло. Але ж на початку вважали за багатія, який лізе не у свої справи.

       Термінових справ у мене не було, а тому залишивши повідомлення Ліці, що я буду зайнятий, вирушив на базу служби безпеки.  Там хлопці вже вантажилися у військові флаєри. Я переодягнувшись у бойовий скафандр приєднався до них, на цивільному шатлі летіти на бойове завдання не варто було.

     Разом зі мною у флаєрі було близько двадцяти осіб, більше половини я знав особисто, завдяки спільно проведеній операції зі знешкодження найманців та їхніх подільників.

     —  Здорово хлопці,- привітався я з усіма.

     —   І тобі привіт Голова,- пролунав сміх, саме такий мені дали позивний з невідомої причини.

     —  Є якісь подробиці, що на нас там чекає? -- запитав я в хлопців.

          —  Нічого нового, згідно з даними, які ми змогли витягнути за допомогою ментоскопа, в районі Інжерської гряди розташована резервна база. Що саме там знаходиться нам невідомо, дані ментоскопа були не точними з невідомої причини мозок затриманого став прискорено розкладатися. Там зараз науковці все перекрили і намагаються знайти причину.- відповів мені знайомий лейтенант Ангор.

      —  Не подобається мені це, - задумливо промовив я. -- Якось усе дуже швидко, адже ще вчора ніхто нічого не знав, а тут бац затримана абсолютно випадково людина вказує на базу й одразу помирає.

      —  Нам теж не подобається це. Я й ризикнув покликати вас із цієї причини. Ви як перша особа держави маєте право оскаржити накази нашого керівництва. А то нам уже сказали без результату не повертатися,- виголосив Ангор.

       — Хто це там у вас такий діловий? - зацікавився я.

       —  Полковник Локхерд, - відповів лейтенант із передчуттям проблем, що зваляться на голову полковника, - Сволота він конкретна і гроші обожнює, але працює дуже добре, ось і не можуть його скинути всередині служби, а до вас боятися звертатися.      

      —  Розберемося з полковником пізніше,- сказав я,- А зараз давай надай план операції, якщо щось помічу, трохи відкоригую.

        Згідно з планом частина флаєрів за підтримки з орбіти заблокують повітряний простір навколо бази, ми ж десант висадимося за кілька кілометрів від бази і спробуємо потайки проникнути на неї.

        Планів самої бази у нас не було, а тому орієнтуватися доведеться за обставинами. Мене, як найціннішу людину, визначили в хвіст групи десанту, я буду прикривати з тилу хлопців. Як би мені не хотілося піти попереду, але не хотілося підставляти хлопців.

      І так мою участь в операції назвати нічим іншим як самоуправством не можна, а якщо я постраждаю, то взагалі хлопці підуть під суд, а то й того гірше. Чесно кажучи, вирушив я на операцію не стільки від того, що реально була потрібна моя присутність, скільки від того, що я став адреналіновим маніяком, і я просто бажав бути в небезпечній ситуації.

      Напевно, треба буде розповісти про цю проблему Ліці, гадаю, вона знає методи, як повернути все назад, а то мені не хочеться загинути в черговій авантюрі, шукаючи небезпечні відчуття на свою голову.

   Висадка пройшла без проблем: вистрибнути з десяти метрів у бойовому скафандрі можна з легкістю. А ось щойно флаєр полетів для підтримки повітряної блокади почалися перші проблеми. Як виявилося, ми висадилися в дуже невдалому місці.

    У цих місцях передгір'я нещодавно зійшов осип і дорога була вельми незручною. Ноги сантиметрів на двадцять занурювалися у вологий ґрунт, якби не потужні сервоприводи скафандрів, то ми взагалі практично стояли б на одному місці.

      Раптово праворуч від мене почувся гучний хрускіт. Повернувши голову я почав голосно матюкатися як і хлопці з моєї команди. На нас мчав селевий потік, не впевнений що наші енергетичні щити зможуть впоратися з буйством природи.

     А тому я передав по каналу зв'язку, що збираюся стрибати. Але я виявився не один такий розумний: то один, то інший агент служби безпеки активував реактивні черевики і злітали над потоком води, що насувався, і землі з камінням.

     Хлопці, які злетіли, відлетіли з курсу селевого потоку. Після приземлення ми зрозуміли, що нас загнали в пастку. З усіх чотирьох боків нас оточували стовбури турелей, і судячи з того, як вони слідували за нашими рухами, мені це дуже не сподобалося.

     А вже коли з'явилися нові дійові особи, стало зрозуміло, що пастка була організована саме на мене. Мабуть, хтось дуже точно розрахував мій психологічний портрет, і те, що я не відмовлюся від авантюри.

       —  Добро ласкаво просимо, пане Правитель,-- єхидно промовив чоловік у чорному скафандрі, що стояв трохи позаду трьох десятків солдатів і двох десятків дроїдів,-- Я бачу, що ви вирішили зазирнути на моє запрошення.

       —   А ти хто будеш? - запитав я у свого нового співрозмовника.

       —  Я? Я простий скромний найманий працівник, якого попросили розібратися з ситуацією, коли хтось вирішив завадити планам вельми серйозних людей і не тільки.- відповів мені він.

      Я ж у цей час енергетичним зором оглянув околицю і засік ще п'ятірку снайперів. Поки розмовляв з виродком, то почав підводити до них свою пси енергію. По внутрішньому каналу групи я розподілив цілі між своєю командою. Ангор на диво з легкістю прийняв моє керівництво.

       Ледве я зміг охопити енергією зброю снайперів, я активував захисний артефакт і атакував. З наплічної терелі зірвався вогонь у бік балакучого противника, а снайпери позбулися своєї зброї.