Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ет чорт, якби ж ти оце не напився, — мовив один з льотчиків.
— Але я напився, — сказав Лисий. — І сподіваюся, що всі ви, панове й товариші, приєднаєтесь до мене, бо я сьогодні страшенно щасливий, хоч один невіглас танкіст і образив мене, назвавши бісовим п'янюгою і липовим Санта-Клаусом.
— Еге ж, шкода, що ти п'яний, — обізвався ще один льотчик. — Ну, а як же ти повернувся на аеродром?
— Не став мені запитань, — з гідністю відказав Лисий. — Я повернувся штабною машиною Дванадцятої бригади. Коли я спустився на своєму вірному па-ра-шутику, спочатку виникла тенденція вважати мене за фашистського злочинця, з причини моєї неспроможності оволодіти ги… ги… шпанською мовою. Та коли я засвідчив свою особу, всі підозри розвіялись, і до мене поставилися з винятковою повагою. Ой слухайте, якби ви побачили той «юнкере», коли він спалахнув! Ото ж на нього я й задивився, коли на мене посипались ті «фіати». Який жаль, що я не можу розказати вам!
— Він сьогодні збив над Харамою тримоторний «юнкере», а його ведені дали драла, от його й підбили, викинувся з парашутом, — пояснив один з льотчиків. — Та ви повинні його знати, це Лисий Джексон.
— А скільки ти падав, доки розкрив парашут? — спитав Лисого інший льотчик.
— Цілих шість тисяч футів, а коли розкрив, то думав уже, що діафрагмі каюк — так смиконуло. Здавалося, навпіл перегне. Тих «фіатів» було десятка з півтора, і я хотів позбутись їх напевне. А потім довелося поморочитись із стропами, щоб перетягти на свій берег. Тягнув чимдуж, але й гепнувся дай боже. Добре ще, за вітром ішов.
— Френка викликали назад в Алкалу, — сказав один з льотчиків. — А ми тут завелися грати. Нам теж треба повернутися до світанку.
— Я не маю охоти гратися кістьми, — сказав Лисий. — Я маю охоту пити шампанське із склянок з недокурками.
— Зараз я їх помию, — озвався Ел.
— За здоров'я товариша липового Санта-Клауса, — промовив Лисий. — За товариша діда-Клауса.
— Облиште, — сказав Ел. Він позбирав склянки й поніс їх до ванної.
— Він що, танкіст? — спитав один з льотчиків.
— Так. Він тут від самого початку.
— Кажуть, тепер з танків ніякої користі,— зауважив льотчик.
— Ви вже казали йому це, — відповів я. — То, може, годі вже? Він цілий день був у бою.
— Ми теж. Але це правда, що з них нема користі?
— Не так багато. Одначе він своє діло робить добре.
— Я так і подумав. Видно, що хлопець правильний. А скільки їм платять?
— По десять песет за день, — відповів я. — А тепер у нього лейтенантська платня.
— Іспанського лейтенанта?
— Так.
— То він просто дивак якийсь. Чи, може, політично свідомий?
— Так, політично свідомий.
— А, он що, — мовив він. — Тоді зрозуміло. Слухай, Лисий, мабуть, до лиха гидко було викидатися на такій швидкості, та ще й з відбитим хвостом?
— Еге ж, товаришу.
— То як ти себе почував?
— Я весь час думав, товаришу.
— Лисий, а скільки чоловік викинулося з того «юнкерса»?
— Четверо, — відказав Лисий. — Четверо із шістьох. Пілота я поцілив, це напевне: я помітив, коли він перестав стріляти. У них там є ще другий пілот, він і кулеметник, то його я, мабуть, теж підбив. Напевне підбив, бо й він замовк. А може, й задихнувся від жару. Так чи так, а випало їх четверо. Хочете, я детально змалюю вам усю ту картину? Я можу чудово її змалювати.
Він уже сидів на ліжку, тримаючи в руці велику склянку шампанського, і його рожева лисина та рожеве обличчя блищали від поту.
— Чому ніхто не п’є за мене? — спитав Лисий. — Я хочу, щоб усі товариші за мене випили, а тоді я змалюю вам цю картину в усій її страхітливості і красі.
Ми всі випили.
— На чому я спинився? — запитав Лисий.
— На тому, як ти вийшов з готелю «Мак-Алістер», — сказав один із льотчиків. — В усій своїй страхітливості і красі… Перестань блазнювати, Лисий. Хоч як це дивно, але нам цікаво тебе послухати.
— Я все змалюю, — мовив Лисий. — Та спершу мені треба випити ще шампанського.
Поки ми пили за нього, він спорожнив свою склянку.
— Якщо він і далі так дудлитиме, він засне, — озвався інший льотчик. — Налийте йому півсклянки, не більше.
Лисий вихилив і півсклянки.
— Я все змалюю, — мовив він. — Ось тільки вип'ю ще трохи.
— Слухай, Лисий, годі вже, чуєш? Нам треба знати, як усе було. Ти тепер на кілька днів залишився без машини, а нам завтра літати, і це для нас не тільки цікаве, але й важливе.
— Я склав рапорт, — сказав Лисий. — Можете почитати на аеродромі. Вам дадуть копію.
— Ну ж бо, Лисий, викладай.
— Я все змалюю, не підганяйте, — сказав Лисий. Він покліпав очима, тоді мовив до Ела: — Привіт, товаришу Санта-Клаус. Зараз усе змалюю. Вам залишиться тільки слухати.
І він змалював.
— Усе було дивовижне і прекрасне, — почав Лисий і спорожнив склянку шампанського.
— Коротше, Лисий, — мовив котрийсь льотчик.
— Я зазнав глибоких потрясінь, — провадив Лисий. — Глибочезних потрясінь. Таких, що й дна не видно.
— їдьмо вже краще на аеродром, — озвався ще один льотчик. — Ця рожева лисина однаково нічого путнього не скаже. Чи, може, ще пограємо?
— Зараз скаже, — мовив інший. — Це він запускає мотор.
— Ви мене ще й критикуєте? — спитав Лисий. — Оце така дяка Республіки?
— Слухай, Санта-Клаусе, — сказав Ел. — Як усе було?
— Це ви мене питаєте? — Лисий втупився в нього очима. — Ви ставите мені запитання? А чи були ви коли-небудь у бою, товаришу?
— Ні,— відказав Ел. — А брови я спалив, коли голився.
— Не пускайте пари, товаришу, — мовив Лисий. — Я таки змалюю цю дивовижну й прекрасну картину. Я, щоб ви знали, не
тільки льотчик, а й письменник. — І він кивнув головою на підтвердження власної заяви.
— Він пише для «Аргуса» в Мерідіан, штат Міссісіпі,— докинув один з льотчиків. — Без кінця пише. Ніяк не можуть його спинити.
— Я маю письменницький хист, — сказав Лисий. — Свіжий і своєрідний хист до змалювання подій. У мене є вирізка з газети, але я її загубив, то там отак і сказано. Ну, а тепер я приступаю до самого змалювання.
— Катай. То яка там була картина?
— Товариші,— мовив Лисий. — Цього не можна змалювати. — І простяг порожню склянку.
— А що я казав? — обізвався один з льотчиків. — Він і за місяць нічого путнього з себе не видобуде. І ніколи не видобуде.
— Ти, — сказав Лисий, — нікчемне ти створіння. Гаразд, слухай. Вийшов я ото з віражу, глянув униз і бачу — він таки пустив дим, але тягне своїм курсом, щоб
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.