Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

Цей висновок ґрунтується і на інших нормах права, що стосуються цього питання, а саме:

1) стаття 55 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи лю­дини і громадянина захищаються судом;

2) статті 347, 348, 383, 384 КПК України, що надають право засудженим оскаржувати рішення судів першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку;

3) стаття 409 КПК України, котра наділяє правом суди, що постановили вирок, вирішувати питання про всякого роду сумніви і протиріччя, які вини­кають при виконанні вироку;

4) стаття 338 КПК України, в якій визначений порядок обчислення стро­ку відбуття покарання, а саме — початок строку обчислюється з моменту при­ведення вироку у виконання;

5) стаття 75 КК України, котра закріпила обов’язкові системні умови за­стосування закону про звільнення від відбуття покарання з випробуванням, головне з яких полягає в тому, що спочатку визначається кримінальне пока­рання, до якого засуджується винна особа (ч. 1 цієї статті), а лише потім — умов­ність такого засудження (ч. 2) і іспитовий строк (ч. 3). Це означає, що сам по собі іспитовий термін діяти не може.

Як зазначено у зв’язку з цим у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді кримінальних справ має суворо до­держуватись закріплений у ч. 1 ст. 62 Конституції України принцип презумп­ції невинуватості.

Крім цього, у п. 2 даної постанови Пленуму Верховного Суду України вка­зано, що, оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її нор­ми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ повинні оціню­вати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції як акт прямої дії.

З приводу вищевказаного варто слідувати й теоретичним пізнанням змісту правової категорії «обов’язок», а саме: юридичний обов’язок встановлюється лише на підставі вимог правових норм.

Зі змісту ч. 1 статті, що коментується, випливає, що обов’язки засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням, виникають з моменту, коли обвинувальний вирок не вступив у законну силу, тобто носять моральний, а не правовий характер. Більше того, у даному разі порушується принцип рів­ності засуджених перед законом (ст. 5 КВК), коли особи, які засуджені за вчинення злочину невеликої та середньої тяжкості (ст. 12 КК) у виді штрафу, по­збавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю та громадських робіт мають певний «пільговий режим» відбування по­карання, оскільки моментом його виконання виступає термін, коли вирок на­брав законної сили і вони вправі протягом часу апеляційного або касаційного оскарження користуватися своїм службовим положенням, перевагами, пільгам, що випливають з їх правового статусу, і навпаки, скорочується час випробу­вання для засуджених цієї категорії.

Тому, навряд чи можна погодитися з висновками тих авторів, які вважа­ють, що іспитовий термін варто обчислювати з моменту проголошення виро­ку, оскільки це прямо суперечить принципу законності, що визначений у ст. 19 Конституції України.

3. Порядок обчислення строків установлений у ст. 89 КПК України, а саме: вони обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. При цьому при об­численні строків не беруть до уваги той день і ту годину, від яких відліковується строк.

При обчисленні строку добами строк закінчується о 24-й годині останньої доби, а місяцями — у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення стро­ку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступ­ний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, при­падає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

4. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладе­ні на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом за по­данням кримінально-виконавчої інспекції від призначеного йому покарання (ч. 1 ст. 78 КК).

5. Про зміст терміна «подання» див. коментар до ст. 154 КВК України.

6. Новим слід визнавати вчинення засудженим, звільненим від відбування покарання з випробуванням, будь-якого злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, включаючи вчинені умисно (ст. 24 КК) чи з необереж­ності (ст. 25 КК), готування ( ст. 14 КК) чи замаху на злочин (ст. 15 КК).

Разом з тим, до нового злочину не можна відносити ті злочини, які вчини­ла особа до засудження і застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо цей факт не став відомим до іспитового строку і прий­няття рішення судом про звільнення від покарання з випробуванням (стат­ті 408-1,408-2 КПК).

Якщо ж такий факт став відомим під час встановленого судом іспитового строку, то суд може прийняти рішення відповідно до вимог статей 409, 411 КПК України, де зазначено, що питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, вирішуються судом, який постановив вирок.

При цьому слід мати на увазі, що у випадках вчинення особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, нового злочину після закінчення іспитового строку суди повинні долучати до справи копію судового рішення про звільнення засудженого від призначеного покарання або про направлення його для відбування останнього, якщо таке рішення не ухвалювалося, суд при розгляді справи про новий злочин не вправі призначати покарання за сукуп­ністю вироків.

7. Порядок припинення контролю за поведінкою осіб, звільнених від від­бування покарання з випробуванням, та зняття їх з обліку визначається нор­мативно-правовими актами ДКВС і МВС України, враховуючи, що цю діяль­ність вони здійснюють спільно (див. коментар до ст. 164 КВК). Зокрема, знят­тя засудженої особи з обліку кримінально-виконавчої інспекції