Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

боротьби, вестимуть її з відповідною енергією і викрешуть в собі волю боротися до її переможного закінчення. Постанова західніх держав прямувати до засадничої розв'язки буде зворотним моментом у міжнародньому розвитку. Після погребання концепції про мирну коекзистенцію, розв'язка може лежати тільки на лінії основної зміни відношення сил між обидвома сторонами, зміни всього міжнароднього укладу. І це, як можна сподіватися, стане основною метою цілої політики західніх держав. Замість коекзистенції з большевицьким експансивним імперіялізмом, вона змагатиме до того, щоб принаймні обрубати йому хижацькі пазурі й ікли та створити таку ситуацію, в якій він перестане бути руїнником миру і свободи в світі та загрозою для них.

Найрадикальнішим шляхом до цього є тотальна світова війна, з метою знищити большевизм і зламати хребет московському імперіялізмові. Але західні держави не швидко й не легко зважаться на те, щоб пляново вибрати війну, як вихід із ситуації. Зате вони швидше можуть прийняти плян офензивної стратегії в холодній війні, яка повільніше і менш радикальним способом має довести до такої ж мети.

Досі ініціятива в холодній війні повністю була на боці большє-виків, які, послуговуючись наступальною стратегією та елястичною, мінливою тактикою, осягали все нові здобутки й відтискали західні держави на багатьох важливих відтинках. При відповідній зміні своєї настанови та при напруженні сил, Захід може перейти до офензиви, успішно атакуючи слабі місця московської імперії і протинародньої комуністичної системи. В тому напрямі є великі можливості, відповідне використання яких основно змінило б міжнародню ситуацію і скерувало б її розвиток у протилежному, ніж досі, напрямі. (Передумовою для цього є рішення Заходу боротися з Москвою і комунізмом наступально і послідовно та не боятися большевицьких погроз великою війною, не поступатися перед ними. Межа між; холодною і справжньою війною є досить рухома. Вона може бути цілком пробита тоді, коли в холодній війні одна сторона наступає твердо, з рішучою постановою досягти намічену мету за всяку ціну і натрапить на рішучість противника далі не відступати. Така можливість існує завжди і залежить передусім від наступаючої сторони, від того, наскільки вона зазіхає на життєві інтереси другої сторони). Хто має ініціятиву в холодній війні, той має теж контролю над можливістю виникнення гарячої війни. Це ще один важливий арґумент, який промовляє за тим, щоб західні держави доклали всіх зусиль і перейняли до своїх рук ініціятиву в розвитку подій. А добре усвідомлена загроза для власних життєвих інтересів і конечність їй протидіяти, це дуже сильний рушій у політиці народів.

* * *

З'ясовані тут міркування приводять до висновку, що в дальшому розвитку подій Захід повинен протиставитися большевицькому наступові щораз твердіне і з дефензиви переходити до офензиви. Це створюватиме кориснішу ситуацію для національно-визвольних змагань.

Протибольшевицька боротьба революційних сил набуватиме тим більшого значення в міжнародній політиці, чим більше буде загострюватися і поглиблюватися конфлікт між обидвома бльоками. Це стосується не тільки до великої, гарячої, але й до холодної війни.

Коли на доцьогочасних фронтах не можна здобути перемоги, а не хочеться переходити до гарячої війни, тоді треба залучувати до розгри з противником нові сили і нові відтинки боротьби. Досі так поступали большевики з великим успіхом. Якщо Захід схоче перебрати ініціятиву, не прямуючи до світової війни, мусить шукати таких саме можливостей. А національно-визвольні змагання поневолених народів — це найслабше, найвразливіше місце большевицької Москви. Воно досі було Заходом майже іґнороване. Тим часом це якраз той відтинок, на якому вільні і поневолені народи можуть спільним зусиллям найуспішніше зламати агресивність московсько-большевицького імперіялізму.

НА ПІВМЕТІ

Це остання в житті Степана Бендери стаття, що її він написав з приводу нового напруження між Заходом і СССР в справі Берліну, бажаючи, щоб дефетистичні настрої, які в той час появилися серед суспільства і політиків західніх країн, не заторкнули теж української спільноти на чужині. Стаття була друкована п. н. «На півметі» у великодньому числі «Шляху Перемоги», Мюнхен, рік VI, чч. 19–20 (271–272) за 3-го травня 1959 р. і вияснює безпідставність страху перед ато-мовою війною. У травні того ж року московський аґент Сташинський робив першу спробу вбити Провідника ОУН, Степана Бандеру з газового пістоля, але завагався і втік з Мюнхену.

* * *

Напруження в справі Берліну[41] висунуло на денне світло глибші течії і рушії, які впливають на формування публічної опінії і політики західніх держав. Центральне місце серед них займає питання війни. Його розглядають уже серйозніше, в аспекті закономірного розвитку невідхильного конфлікту між двома світами. В цьому питанні зударяються теж внутрішні протилежні настанови, які нутрують на Заході.

З одного боку значно скріпилася і виразно заманіфестувалася твердіша постава західніх держав проти плянів совєтської під'їзної аґресії. Рішення далі не поступатися й не здавати позицій на відтинку Берліну вже не обмежується дипломатією і правною сторінкою. Справа розглядається одверто в аспекті большевицьких однобічних насильних потягнень і відповідної мілітарної реакції Заходу. Можливість виникнення війни з таких конфліктів, заперечення думки про їх льокалізацію й осторога перед послідовним її переходом у велику атомову війну — поставлені на порядок дня авторитетними політичними заявами. Якщо західні держави твердо і непохитно стоятимуть на тих позиціях, які вони зайняли в справі Берліну, то це буде важливим кроком вперед на шляху протидії наступові московського імперіялізму.

А цей процес кристалізації в настанові Заходу має й другу свою сторінку. Не менше виразно виступають теж; дефетистичні тенденції, прояви повного капітулянтства перед больше-вицькою загрозою. При цьому не враховуємо вже тих елементів і течій, які, маючи якесь споріднення з комунізмом, не вважають большевизму найгіршим лихом, недобачають його загрози. Але є й такі, що розуміють добре, чим є большевизм і що він несе загроженим народам, проте не вагаються вперто виступати проти послідовної боротьби з його наступом, включно з мілітарними протидіями, їхнім головним мотивом є страх перед атомовою війною.

В публічних обговореннях питання війни приходять до голосу міркування, доведені до крайньої послідовности. Розглядається альтернативу: большевицьке невільництво, чи атомова війна? Одне або друге — як остаточний наслідок вибору одного з протилежних шляхів. Враховування такої скрайньої ситуації, що поза цією альтернативою не лишає іншого виходу, має показати остаточні наслідки двох протилежних настанов, які існують в політиці Заходу. Тобто — твердого курсу спротиву всякій большевицькій аґресії, не виключаючи й війни, та примирливої політики постійних поступок. Не йде одначе, про чисто теоретичні дискусії, про умовні ситуації й арґументи. Ці дискусії й арґументи мають служити актуальній, дійовій політиці і формувати її.

Альтернативу: «капітуляція перед большевизмом, чи атомова війна» висувають противники мілітарної оборони,