Читати книгу - "Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід"

Ми обійнялись та наостанок усміхнулись одна одній. На півдорозі, коли Норман вже підійшов до мене ближче й ми нарешті привітались, вона крикнула з кінця коридору: 

– Не приставай до неї! Я вже приглянула їй кілька солдатів з Третього, і ти у той список взагалі не входиш! І повертайся до тренування!

– Йди геть вже! – крикнув їй у відповідь Норман.

Я не стрималась і засміялась.

– Що смішного? – ображено запитав він.

– Нічого. – Я щосили притупила сміх та прокашлялась. – Чому ти тут? 

– Побажати тобі удачі перед катуванням твоїх мізків. 

– Дякую, ти вже шостий. 

До цього Стоун та Лія побажали мені удачі ще у гуртожитку, готуючи мені мій повноцінний образ. Чейз перестрів мене у дворі Організації та побажав не померти сьогодні. Дивне побажання, але, в деякому сенсі, навіть влучне. Стенлі та Яфіан допомогли мені налаштуватись та підготуватись до розмови з Лорейн ще вчора, аби мати аргументи, які можна кинути їй у відповідь. 

Норман примружився й показово засмутився:

– Це звучало принизливо. – Він поправив волосся та глянув кудись в далечину. – Більше не буду бажати тобі удачі. 

Я легенько штовхнула його в плече.

– Ти скоро дірку в моєму плечі проб’єш, злюко, – обурився він, розтираючи кулаком місце удару.

– Може я спеціально для цього це і роблю. Так тебе буде легше перемогти.

– Перемогти? – здивувався він.

– Так.

– І навіщо ти хочеш мене перемогти? 

– Я весь час хочу тебе перемогти, якщо забув. 

Норман лише засміявся та склав руки в боки. 

– Я гадав, ми вже перетнули цю межу та налагодили наші стосунки, – сказав він.

– Це не скасовує того факту, що я все ж хочу перемогти тебе. Моя поразка на оцінюванні – найбільший якір, що тягне мене до дна. Тому не сильно розслабляйся, – я глянула на нього та посміхнулась кутиком рота, як тоді, на платформі. – І сподіваюсь, що на наступному оцінюванні моїм суперником будеш ти. 

Він зашарівся та відвів погляд кудись у бік. Ми помовчали десяток секунд, і він продовжив розмову: 

– Як настрій? 

– Лайняний, – зітхаю я.

– Притримай такі вирази на інший час, – він пригрозив мені вказівним пальцем. – Навіть не думай лаятись перед Комісією та лейтенанткою. 

– Знаю, знаю. 

Знову мовчанка. Інколи здається, що ми аж занадто швидко з ворогів перетворилися на друзів й зовсім не знаємо одне одного. Ніби ми знайомі лише кілька секунд, і від нас вже вимагають цілодобового спілкування без незручних пауз, під час яких ми просто роззираємося сторонами.

– То як пройшла бесіда з командиром? – раптово запитав Норман.

Від згадки Сейна я морозно здригнулася. За вчорашню зустріч та мій нервовий зрив знає лише Стенлі. Я розповіла йому все, що відбувалося, але лише поверхнево. Не захотіла вдаватись у подробиці нашої розмови, а тим паче розповідати, що Сейн, будучи напідпитку, вивалив мені майже жорстокі звинувачення у вигаданій ним же зраді.

Сьогодні, йдучи до конференц-зали й проходячи повз коридор, який веде до його квартири, я молилась всім Верховним, аби не зустріти його. І вони мене на диво почули. 

– Могло бути й краще, – відповідаю я, починаючи нервово перебирати пальці рук, то заламуючи, то хрускаючи ними. 

– Стенлі вчора якийсь знервований до гуртожитку повернувся, – продовжив Норман.

– Ви сусіди? – здивувалась я.

– Ні, він живе двома поверхами вище. Я бачив його з вікна, а потім вирішив сам піти дізнатись, що його так стурбувало, бо мене це непокоїло. 

– І що він тобі сказав? 

– Що «все в порядку, і взагалі якого чорта я приперся до нього», – Норман тихо посміявся. – Типічний Стенлі. 

Можливо, варто було б розповісти Норману про невдалу зустріч з Сейном. Можливо, він навіть зрозумів би мене та підтримав. Але Сейн – це останнє, про що я б хотіла поговорити з ним, знаючи, що він і сам недолюблює його. Враховуючи те, що він є однією з причин Сейнового зриву та ревнощів.

– Все дійсно в порядку, – відповідаю я. – Не зациклюйся на цьому.

– Міс Ноартс, – озвався голос позаду.

Я обертаюся та бачу жінку у солідному діловому костюмі м’ятного відтінку, окулярами та ідеальною гулькою. Я впізнала у ній секретарку Лорейн. Саме вона наголосила на важливості дотримання дрес-коду на зустрічі, і саме через неї моє тіло зараз стягує неприємна тканина сорочки й туга зачіска. 

– Комісія з прав і безпеки деандантів та лейтенантка Лорейн Харрієт запрошують вас до перемовин рівно через дві хвилини, – промовила вона. 

Секретарка миттю зникла за дверима конференц-зали. 

Я глибоко вдихнула та видихнула. Струсила головою, щоб знову почати рахувати й додавати подумки.