Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

— Скільки вас буде?

— З Гришею ще троє хлопців. Один ведмежатник з Ростова, який мусить відчинити замок на дверях і сейф.

— Всі озброєні?

— Ножі у всіх є, а в Гриші ще й револьверів двійко. Іване Карповичу, не вбивайте мене, будь ласка. Я ж і пожити не встиг. То тюрма, то каторга! І я ж усе розповів! Мене Гриша примусив, він страшний! Його всі бояться! Пощадіть!

— Домовимося так. Підемо до дороги, почекаємо, поки Гриша приїде. Потім та підеш, а я вже з ним сам побалакаю, що і до чого.

— Тільки вбийте його, Іване Карповичу, вбийте! Бо це гадюка, він не вибачить, що я зрадив його! Вбийте!

— Зроблю так, як вважатиму за потрібне. А тепер ходімо до дороги. І навіть не сіпайся.

— Та ну що ви! Я не дурний, щоб проти самого Івана Карповича Підіпригори піти! Та ніколи! Я ж про вас начуваний! Всі знають, що як візьметься Іван Карпович за справу, то вже нічого не врятує, бо...

— Замовкни!

Біля дороги ми всілися чекати сутінків. Я попередив, що жартувати не буду, якщо щось піде не так, то стрілятиму.

— Все так піде, все так! Гриша приїде на машині, ми її в Чернігові вкрали, в місцевого купця. Нас двічі поліція вже зупиняла, але Гриша дасть їм зелененьку, і аж честь віддають нам! Коли приторохтить Гриша, я мушу запалити ліхтарик, щоб він мене побачив! Гриша зупиниться, машину поставить при дорозі, далі пішки піде. А тут ви. Тільки Іване Карповичу, вбийте його! Благаю. Або як не хочете, то давайте я його вб’ю, коли ви його схопите. Бо ж він мстивий гад, — нудив босяк.

— Зроблю, що треба. І ти роби. Що за люди з цим Гришкою?

— Мотлох. Він не любить, коли біля нього вмілі люди, любить, щоб шістки, щоб він на їх тлі — наче цар.

— Дій як домовилися, залишися живий.

— Я діятиму, діятиму, Іване Карповичу! Я ж про вас багато читав! Я ж читати вмію! Хоч і виглядаю, як босяк, але вмію! Я знаю, що з вами жарти погані! Я це і Гриші говорив. Але він гордий, сказав, що через коліно вас переламає! Він страшний, Іване Карповичу! Коли у тюрмі в Бессарабії сидів, то зачепився там з одним старим бандитом. Той вимагав пошани, а Гриша його послав подалі. Бандит узявся за ніж:, і знаєте, що Гриша йому зробив?

— Що?

— Ніж вибив, повалив злодія на землю і видавив очі пальцями! Уявляєте? Він страшна людина і сильний, наче ведмідь! Коли тікав з каторги, то в тайзі зіткнувся з ведмедем, так той побачив Гришу і втік! Ось так! Сам на власні очі бачив!

— Не заливай ти тут. Страшна, не страшна, а перед кулею всі рівні. А тепер замовчи і чекай.

Він ще кілька разів починав балакати, але я наказував мовчати. Видно, що нервував босяк, у балаканині хотів сховатися від страхів своїх. Тільки нехай терпить. Бо ж Гриша цей хитрий міг бути, підійти непомітно, щоб перевірити. А тут цей розпатякує. Ні, краще тихіше.

Чекали, коли почувся гуркіт двигуна. Онде і світло фар побачили, їхала якась машина. Я перевірив рушницю й револьвер, видихнув. Якось хвилювався. Не те щоб я злякався всіх цих побрехеньок про Гришу, просто відвик від ризику. Розм’як удома, серед жінок. Та нічого вже не вдієш. Треба зібратися і діяти. Узяв я босяка на приціл, щоб не думав дурити мене. Але він і не збирався, почекав, поки машина наблизиться, а потім вийшов назустріч, дав знак ліхтарем. Та замість того, щоб загальмувати, авто тільки додало газу і промчалося повз отетерілого босяка у бік хутора І тут зрозумів я, що обдурили мене, як православного. Що це ж такий план і був у Гриші, щоб мене виманити з хутора, а потім зненацька наскочити, Моніку схопити і тоді вже з мене мички микати. Обдурили Івана Карповича, зробили з мене блазня циркового!

— Ну гад, уб’ю! — кинувся я до босяка, аж він заволав з переляку.

— Це не він! Не він! Машина інша! Не він!

Я йому так зацідив, що аж покотився, змій, потім приставив рушницю.

— Кажи, що замислили!

— Я правду казав, але це не він, не Гриша! В нього машина інша, чорна і менша, а це бачите он яка розкішна, біла поїхала!

— Хто ж то тоді був?

— До вас, мабуть, хтось! Іване Карповичу, то не він! Богом клянуся! Хіба б я життям своїм ризикував, щоб вас дурити? Та ніколи! Іване Карповичу, повірте мені! — аж заверещав він, бо відчув, що збираюся я його вбити і бігти до хутора. — Не треба! Іване Карповичу! Не треба! Він ще приїде, то не він! Тому й не зупинився! Не Гриша!

Вбив би негідника, але знову почув гуркіт двигуна.

— Оце він! Він! — шепотів босяк, аж тремтіти почав, бо відчув смерть зовсім поруч.

— Іди і виконуй, що я сказав.

Не знав я, що й думати. Хто це міг на ніч поїхати до мене? Що за люди? Всі ж знають, що я хворий, нікого не приймаю, а тут то з Одеси гості, то босяки ці, то ось ще невідомо хто.

— Він! Він! Ледь їде колимага, дивом з Чернігова на ній доїхали! — шепоче босяк. Знову на дорогу вийшов, подав знак уже заздалегідь. Машина гальмувати почала, зупинилася. Вискочив з неї хтось, дебелий такий дядько і ще якийсь дріб’язок.

— А тепер стали на місці і руки догори! кажу їм з кущів. Зупинилися, дивляться на тінь велику, мабуть, то і є Гриша. — Руки!

— Ти хто такий? — питає цей Гриша. Голос в нього спокійний, наче і не злякався. Але руки підняв.

— Хто треба. Тепер обличчям до машини стали. Руки на дах поклали. Хто сіпнеться, отримає кулю.

Стали до машини, руки поклали. Я з кущів вийшов.

— Невже Іван Карпович, особисто? — питає Гриша, що стоїть до мене спиною і світить поголеною потилицею на місяці.

— Він, — та як гепну прикладом по тій потилиці. Добре знаю, що коли з тічкою маєш справу, то треба ватажка валити, а з іншими вже легше. Приклався добряче, який бугай