Читати книгу - "Талiсман"

Хлопчик спостерігав, як Талісман опускається, і, хоча він більше не хотів утекти, у нього виникло безповоротне відчуття, що світи в небезпеці, що вони балансують на межі. Джейсонова частка в ньому справжня? Сина королеви Лаури вбили, він став привидом, іменем якого клялися мешканці Територій. Джек вирішив, що має рацію. Джек шукав Талісман, але ця подорож мала значення і для Джейснона, тому він ожив на деякий час — у Джека справді був своєрідний Двійник. Якщо Джейсон — привид, як і ті лицарі, він міг зникнути, коли ця осяйна куля торкнеться його підведених пальців. Джек знову його вб’є.

«Не хвилюйся, Джеку», — прошепотів голос. Він був теплим і чистим.

Талісман опускався: куля, світ, всі світи — блиск, тепло, добро і незмінна білість. І так само, як уся білість, Талісман був неймовірно крихким.

І поки він опускався, світи роїлися навколо голови Джека. Тепер він не пробивався крізь шари реальності, а бачив увесь всесвіт реальностей; вони накладалися одна на одну, поєднувалися між собою в полотно

(реальностей)

кольчуги.

«Ти тягнешся вгору, щоб отримати всесвіт світів, космос добра, Джеку, — голос належав його батьку. — Не впусти його, синку. Заради Джейсона, не впусти».

Світи світів над світами; деякі чарівні, деякі жахливі — усі вони в одну мить наповнилися білим теплим сяйвом цієї зорі — кришталевої кулі з вигравіюваними лініями на ній. Вона повільно опускалася вниз, до тремтячих рук Джека Сойєра.

— Іди до мене, — закричав він Талісману, як той колись співав йому. — Прийди до мене!

Талісман висить за три фути від його рук, огортає їх м’яким цілющим теплом; два фути, тепер один. На мить він вагається, повільно обертаючись навколо своєї ледь нахиленої вісі. Джек бачить чарівні, мінливі обриси континентів, океанів та полярних шапок. Талісман вагається… а тоді повільно опускається в простягнуті руки хлопчика.

Розділ сорок третій

Новини звідусіль

1

Лілі Кавано, що впала у тривожний сон після того, як уявила, що чує позаду Джеків голос, тепер рівно сіла на ліжко. Уперше за останні тижні яскрава барва наповнила її вощано-жовті щоки. Її очі сяяли дикою надією.

— Джейсоне? — видихнула вона, а тоді насупилася.

Це не було ім’я її сина. Однак уві сні, від якого вона щойно покинулася, її сина звали так, і в тому сні вона була кимось іншим. Звісно, це все зілля. Саме зілля так викривлює її сни.

— Джеку? — спробувала вона знову. — Джеку, де ти?

Жодної відповіді… але вона відчула його і, напевно, знала, що він живий. Уперше за тривалий час — певно, за півроку — вона почувалася справді добре.

— Джекі, — мовила вона і схопила свої цигарки. Вона з хвильку подивилася на них, а тоді швиргонула через усю кімнату в камін, до решти лайна, яке вона мала намір спалити. — Гадаю, я щойно кинула палити вдруге і востаннє в житті, Джекі, — сказала вона. — Тримайся там, малий. Мама любить тебе.

І тоді вона без жодної на те причини засяяла широченною дурнуватою усмішкою.

2

Донні Кіґан, який чергував на кухні, коли Вовк вирвався з Ящика, вижив тієї жахливої ночі. Джорджу Ірвінсону, хлопцеві, що чергував разом із ним, так не пощастило. Тепер Донні перебував у значно кращому притулку в Мансі, штат Індіана. На відміну від багатьох інших хлопців у «Домі Сонця», Донні справді був сиротою. Суто символічно Ґарднер мав узяти кількох таких, аби задовольнити штат.

Тепер Донні мив шваброю темний коридор на верхньому поверсі. Застигши в невиразному заціпенінні, він раптом поглянув угору — і його тьмяні очі розширилися. Надворі хмари, що сіяли дрібним снігом на прибрані грудневі поля, несподівано розчахнулися на заході. Їх пронизав широкий сонячний промінь — страшний і захопливий у своїй самотній красі.

— Маєш рацію, я ЛЮБЛЮ його! — з тріумфом вигукнув Донні. Донні кричав до Ферда Дженклова, хоча сам Донні, у макітрі якого було надто багато всього, щоб знайти місце ще й для мозку, уже встиг забути його ім’я. — Він прекрасний, і я ЛЮБЛЮ його!

Донні загиготів, як ідіот, але тепер навіть його сміх видавався прекрасним. Дехто з інших хлопців підійшов до дверей і зачудовано дивився на Донні. Його обличчя купалося в сонячному світлі, яке розсипав той єдиний чистий ефемерний промінь, і котрийсь із хлопців прошепотів своєму близькому другу тієї ночі, що Донні Кіґан був схожим на Ісуса.

Та мить проминула. Хмари затягли дивний просвіт у небі, й до вечора сніг подужчав, перетворюючись на першу велику заметіль тієї зими. Донні збагнув — на одну коротку мить збагнув, — що таке насправді любов і тріумф. Усе минуло так само швидко, як минають сни, коли прокидаєшся… але він ніколи не забуде те відчуття запаморочливої вдячності за раз здійснене і пережите замість обіцяного і запереченого; те відчуття солодкої ясності, неймовірної любові; відчуття екстазу за ще один прихід білизни́.

3

Суддя Феєрчайлд, який відіслав Джека і Вовка в «Дім Сонця», більше не був суддею. І щойно розглянуть його останню апеляцію — запроторять у в’язницю. Більше не викликало сумнівів, що він туди потрапить і отримає своє з лишком. Можливо, узагалі ніколи не вийде. Він був уже старим чоловіком і не надто здоровим. Якби ж вони не знайшли ті кляті тіла…

Він намагався лишатися бадьорим, наскільки, звісно, дозволяли обставини. Але тепер, сидячи вдома, у своєму кабінеті, і чистячи нігті довгим лезом кишенькового ножа, суддя відчув, як його накрила сіра хвиля депресії. Раптом він витягнув ножа з-під своїх товстих нігтів, замислено подивився на нього, а тоді встромив кінчик леза у праву ніздрю. На мить потримав його там, а тоді прошепотів:

— От лайно. Чому б і ні?

Він смикнув кулак вгору, посилаючи шестидюймове лезо в коротку смертоносну подорож, розриваючи свої носові пазухи, а тоді й мізки.

4

Смоукі Апдайк сидів у кабінці «Пивниці Оутлі», переглядав рахунки і вистукував цифри на калькуляторі «Тексас Інструментс», як і того дня, коли вони зустрілися з Джеком. От тільки тепер уже починало сутеніти і Лорі обслуговувала перших вечірніх клієнтів. Музичний автомат награвав «Краще пляшка на столі