Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

повсякчас якась покора, вона не схожа на королеву. Яків стільки разів їй повторював: спина пряма, голова високо, якнайвище, — у неї ж така красива шия і шовковиста шкіра. Але вночі він учив її дечого іншого, ніж вдень. Зрештою, ніч іноді настає навіть серед дня, і тоді її покірність манить його. Легке тремтіння повік, красиві й темні, як ніч, очі, такі непроглядні, що на світлі здається, ніби вони вкриті лискучою глазур’ю.

Зненацька Томас, ніби здогадавшись, що за ним спостерігають, піднімає погляд, і Яків не встигає відступити вглиб кімнати. Їхні очі на мить зустрічаються.

З іншого вікна — чого Томас уже не помічає — на нього дивиться Ева Франк.

Увечері, коли Володар іде до сну, молодь знов збирається довкола Томаса Добрушки. Є тут Ева, Ануся Павловська й Аґата Воловська та молодший Францішек Воловський. Цього разу Томас показує їм табакерку, наче збирається пригостити їх тютюном. Коли Францішек простягає руку й торкається кришечки, табакерка з хряскотом відчиняється, і з неї вистрибує пташка, що махає крилами і цвірінькає. Францішек злякано відсмикує руку, а вся компанія вибухає нестримним реготом. Врешті-решт сміється й сам Францішек. Невдовзі до кімнати зазирає Звєжховська, яка в такий час завжди обходить дім і велить гасити свічки. Молодь весело запрошує її ввійти.

— Ну ж бо, покажи їй, — заохочують усі Томаса.

— Тітко, пригощайтеся тютюном, — гукають Звєжховській.

Томас простягає жінці маленький гарно оздоблений прямокутний предмет. Вона, передчуваючи якусь хитрість, неквапом бере табакерку.

— Натисніть отут, — починає Томас німецькою, але Звєжховська осудливо зиркає на нього, і він зі смішним акцентом повторює польською: — Натисніть отут.

Вона тисне, і пташка танцює свій механічний танець лише для неї. Звєжховська, позбувшись усієї своєї статечності, пищить, наче дівчинка.

Тисяча компліментів, або про шлюб Моше Добрушки, він же — Томас фон Шенфельд

Шлюб Моше Добрушки з Ельке фон Поппер відбувається у Відні 1775 року, коли минає час жалоби за Саломоном. Для весілля винайняли сади неподалік Пратера. Оскільки батько молодого помер, до шлюбу його ведуть Міхаель Деніс, його друг і перекладач славетних «Пісень Оссіана» Макферсона, та Адольф Фердинанд фон Шенфельд, видавець, який спеціально на цей шлюб приїхав із Праги. Перш ніж наречений з’явиться в костелі, відбувається невеликий масонський ритуал: браття з ложі, всі одягнені в чорне, повагом уводять його в новий етап життя. Фон Шенфельду Моше — як син, і він уже розпочав складну бюрократичну процедуру прийняття Томаса до герба Шенфельдів.

Але поки що триває бенкет. Крім багатих столів, заставлених їжею та велетенськими букетами травневих квітів, загальну увагу привертає павільйон, де виставлена незвичайна колекція метеликів. Колекцію започаткував Міхаель Деніс, роботодавець нареченого. Кузини ведуть туди Еву, і тепер вони разом, нахилившись над скляними вітринами, розглядають мертвих комах, пришпилених до шовкових подушок.

— Ти сама — наче той метелик, — каже Еві Естера, наймолодша з сестер Добрушків. Це порівняння западає Еві в пам’ять, і вона ще довго про нього думає. Адже метелики постають із потворних лялечок, із огидних гусениць, товстих і безформних, — останні також виставлені в одній з вітрин. Ева Франк пригадує, якою вона була у віці Естери: п’ятнадцятилітньою, в темно-сірій сукенці, яку наказував їй носити в Ченстохові батько, щоб вона не привертала до себе уваги солдатів. Пригадує холоднечу вежі, повикручувані суглоби матері. Еву охоплює невимовний жаль і сум за нею. Дівчина не хоче про це думати і вчиться забувати. Що ж, їй це непогано вдається.

Ввечері, коли в саду запалили лампіони, вона, ледь сп’яніла від вина, разом з іншими слухає графа фон Шенфельда, який, вбраний у довгий темно-зелений жакет, із келихом вина в руці виголошує тост на честь не надто красивої, зате дуже розумної нареченої:

— Уся родина молодого — така доброчесна, що кращої й не знайдеш. Працьовита, повна взаємної любові. Увесь їхній маєток зароблений чесною працею.

Гості погоджуються, киваючи головами.

— Крім того, вони обдаровані численними талантами, а до всього — амбітні, — продовжує граф. — І це дуже добре. Нічим не відрізняються вони від нас: ми-бо здобули шляхетські титули в якісь давні варварські часи, коли предки наші мечем боронили королів або грабували довколишніх селян і відбирали їхню землю. І всі ви добре знаєте, що не кожне «фон» означає істинне благородство духу та серця… А потрібні нам люди сильні, які змінюватимуть світ на краще. Зробити ж найбільше можна, коли маєш зв’язки і владу. Те, що нам здається очевидним — уся знайома нам конструкція світу, — вже давно струхлявіло й розвалюється на очах. Цей дім вимагає негайної перебудови, і ми є тими, хто тримає в руках кельми, аби його відремонтувати.

Лунають оплески, і гості перехиляють келихи найкращого моравського вина. Потім гримить музика, зараз будуть танці. Ева Франк ловить на собі допитливі погляди, і за мить біля неї виростає граф Ганс Гайнріх фон Екер унд Екгофен. Усміхнена Ева подає йому руку, як учила її тітка, але водночас шукає поглядом батька. Ось він. Сидить у затінку, оточений жінками, і дивиться просто на неї здалеку. Вона фізично відчуває його погляд. Батько очима дозволяє їй танець із цим граційним, схожим на коника-стрибунця молодим аристократом, чийого прізвища вона не вміє вимовити. Але згодом, коли до неї підходить такий собі Гіршфельд, казково багатий купець із Праги, батько ледь помітно заперечно хитає головою. Якусь мить Ева вагається, а потім відмовляє йому, виправдовуючись головним болем.

Тієї ночі вона чує на свою адресу тисячі компліментів, і коли нарешті падає в сукні на ліжко, їй паморочиться в голові, до горла через надмір моравського вина, випитого потай з Естерою, підкочується нудота.

Про цісаря та людей звідусіль і нізвідки

Найясніший цісар, що править разом із матір’ю, є симпатичним чоловіком трохи за тридцять і вже двічі вдівцем. Кажуть, він заприсягся втретє не одружуватися, через що багатьох панночок із найкращих домів охопила меланхолія. Він замкнутий, неговіркий і — за словами найближчого оточення — несміливий. Несміливий цісар! Він додає собі відваги, високо піднімаючи брови: тоді йому здається, ніби він дивиться на всіх згори. Його коханки кажуть, що в ліжку його наче нема і він швидко закінчує. Багато читає. Листується з Фрідріхом Прусським, яким потай захоплюється. Наслідує його, іноді в мундирі звичайного солдата інкогніто виходячи в місто, аби на власні очі побачити, як живуть його піддані. Ясна річ, його супроводжує й переодягнена охорона.

Схоже, цісар схильний до меланхолії, оскільки його цікавить людське тіло та його таємниці, всі ті кості, хрящики, черепи, опудала тварин, а