Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

ще всілякі відхилення та аномалії. Він влаштував чудесний кабінет дивовиж, куди водить гостей. Його тішить їхнє дитяче здивування, їхня суміш огиди й захвату. В такі миті він уважно придивляється до гостей: саме тут з їхніх облич сходить чемна улеслива посмішка, що її всі одягають, спілкуючись із цісарем. У такі хвилини він бачить, хто є хто.

Він збирається перетворити кабінет дивовиж на впорядковану колекцію, поділену на класи й категорії. Аби вундеркамера стала музеєм. Це був би перехід до нової епохи: кабінет дивовиж — то старий світ, хаотичний, повний аномалій і незбагненний, а музей — то світ новий, осяяний світлом розуму, логічний і розкладений на поличках. Цей музей стане першим кроком до реформи держави. Наприклад, цісар мріє реформувати роздутий і бюрократизований адміністративний апарат, який поглинає величезні суми з державної скарбниці, а насамперед — ліквідувати панщину. Такі ідеї не подобаються його матері Марії-Терезії. Вона вважає їх новомодними дивацтвами. На цьому ґрунті вони радикально не погоджуються.

Але єврейське питання цікавить їх обох. Завдання, яке перед собою поставив молодий цісар, полягає в тому, щоб звільнити євреїв від середньовічних забобонів задля їхнього ж добра; адже досі надзвичайний талант цього народу марнується в темряві всілякої кабали, підозрілих спекуляцій та ялових дискусій. Якби вони могли отримувати освіту на рівні з іншими, то чималу користь принесли б імперії. Мати цісаря воліла б привабити їх у єдино істинну віру і чула, що таке цілком можливо. Тож коли у списку осіб, що просять аудієнції в цісаря з нагоди його іменин, з’являється прізвище Юзефа Якова Франка, Йосиф II та його мати відчувають задоволення та цікавість, адже про цього Франка та його доньку говорять усі.

Якова рекомендують ще й побратими з ложі, тож цісар запрошує цю дивну пару, батька та доньку, в годину, призначену для митців. І саме до кабінету дивовиж. Веде їх поміж вітринами, в яких зібрані кості доісторичних тварин та людей-велетнів, які начебто колись населяли землю. З Франком цісар спілкується через перекладача, з його донькою говорить французькою; це створює певний дискомфорт. Тож він спершу зосереджується на батькові. Але краєм ока розглядає ту цікаву жінку і помічає, що вона дещо несмілива, не надто впевнена в собі. Чутки про її вроду здаються йому трохи перебільшеними. Так, вона красива, але ця краса не засліплює. Він знає чимало красивіших жінок. Правду кажучи, таким жінкам він не надто довіряє, вони завжди хитрі й корисливі; але ця здається простодушною та полохливою, вона не спокушає і нічого не вдає. Вона невисокого зросту, колись — як усі жінки Сходу — набере тіла. Зараз вона в розквіті сил. У неї бліде обличчя, яке наче відтінює блакиттю, без рум’янця, а ще — величезні очі й красиве волосся, вкладене у високу зачіску; на чоло та шию спадають грайливі кучерики. Її маленькі долоні та ступні схожі на дитячі. У ній немає гідності її батька, високого, ставного, негарного й самовпевненого чоловіка. Цісар задоволено відзначає, що Ева, попри збентеження, залишається дотепною. Він вирішує влаштувати їм невеликий тест: веде їх до полиці, на якій у великих посудинах плавають у каламутній рідині людські ембріони; більшість із них — деформовані, потворні. В одних — по дві голови, в інших — по кілька тулубів, ще в інших — одне велике око, як у циклопа. Батько і донька розглядають їх без відрази, зацікавлено. Заробляють бал. Потім цісар підводить їх до довгастої вітрини завдовжки в людське тіло, у якій спочиває Сивілла (так він її називає): воскова фігура жінки з обличчям в екстазі та розкритим животом, усередині якого видно кишківник, шлунок, матку, сечовий міхур. Зазвичай жінки перед цим експонатом мліють, принаймні їм паморочиться в голові. Цісарю цікаво, як реагуватиме Ева Франк. Вона нахиляється над вітриною і, зашарівшись, розглядає нутрощі. Потім піднімає голову й запитально дивиться на цісаря:

— Ким була модель?

Цісар весело сміється, а потім терпляче пояснює, як виготовили цю неймовірно точну воскову фігуру.

Виходячи з кабінету дивовиж, Яків через перекладача розлого розповідає цісарю про свої знайомства у Варшаві. Через слово згадує якесь прізвище, яке могло б цісарю щось сказати, але, на жаль, не каже нічого. Двічі згадує про Коссаковську. Він знає, що секретар Найяснішого Цісаря запам’ятає всі ці заплутані прізвища й накаже перевірити, кому вони належать. Цісар уперше в житті розмовляє з такими людьми: євреями, які вже перестали бути євреями. Одна вперта думка не дає йому спокою: куди ж, власне, поділося їхнє єврейство? Його не помітно ні в їхньому вигляді, ні в манерах. Можна було б подумати, що Ева — італійка чи іспанка, а її батько не схожий на представника жодної нації. Він особливий. Коли звертаєшся до нього з якимось запитанням, відчуваєш, як воно вдаряється об тверді, залізні мури його волі, об непорушні кордони його «я». Ці люди — звідусіль і нізвідки. Майбутнє людства.

Аудієнція тривала трохи менше години. Ще того самого дня цісар розпоряджається вислати Франкам запрошення до його літньої резиденції в Шенбрунні. Його матері, яка бачила їх протягом перших п’яти хвилин (до вундеркамери вона ходити не любить, каже, що потім її мучать лихі сни), теж сподобалися ці люди. Вони корисні для держави. Вони не лише католики, а й — як доносять рапорти — витрачають по тисячі дукатів у день на утримання двору в Брюнні.

— Побільше б таких людей в імперії — і держава розквітла б, як Фрідріхова Пруссія, — завершує цісарева, трохи дратуючи сина.

Про ведмедя зі сну Авачі Франк

Як старанно записує Чернявський, Еві сниться, що до неї підходить великий бурий ведмідь. Вона боїться ворухнутися, стоїть, закам’янівши від страху. А ведмідь починає лизати їй руки і ступні. Немає нікого, хто міг би прийти їй на допомогу. І тоді приходить якийсь чоловік і сідає на стілець — червоний, такий же, який був у її батька в Ченстохові. Еві здається, що прийшов батько, але це не він, а якийсь інший чоловік, молодший, дуже симпатичний. У ньому є щось від цісаря, але нагадує він і Францішека Воловського, а ще — Томаса Добрушку. І ще трохи — отого фокусника з білою тростинкою, якого вони бачили в Шенбрунні у цісаря. Він якось порвав білу хустинку на чотири частини, поклав їх до чорного капелюха, помахав над ним тростинкою — і вийняв цілу хустинку. Еві було трохи соромно за батька, бо той підійшов до фокусника й запропонував, що сам порве власну хустинку, яку має на