Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

виявилась готовою у такий рішучий спосіб повернути Україну до європейської культурно-правової спадщини. С. В. Шевчук має рацію, коли пише про те, що основні права людини, закріплені в Конституції, здебільшого залишаються суто декларативними і використовуються як гасла для чергової політичної компанії[457]. Але ж і саме по собі закріплення принципу верховенства права в Конституції України має історичне значення для розвитку державно-правової організації нашої країни, створює підґрунтя для розвитку України в напрямку раціонального і такого, що відповідає природі людини, суспільного устрою.

Конституція України, попри існуючі складні проблеми реалізації її положень, не може бути порівняна з радянськими конституціями. Останні як регулятори суспільних відноси вищої юридичної сили були мертвонародженими. У Конституції України закладений величезний регулятивний потенціал. Вона тільки потребує належної уваги і поваги, чого сьогодні не можна помітити з боку усіх трьох гілок влади. Відсутність таких уваги і поваги обумовлена історичними чинниками, що і сьогодні потужно проявляються у правосвідомості тих людей, які репрезентують усі три гілки влади. Навіть судова влада, що за своєю сутністю повинна була б виявляти найбільшу увагу і повагу до Конституції України і, зокрема до принципу верховенства права, інколи відверто демонструє, що їй занадто тісно у конституційних рамках. А тут ще й наука поспішає їй на допомогу. «При уважному вивченні конституційних норм, — пише С. В. Шевчук, — важко не помітити їх важливої особливості — вони сформульовані у вигляді відкритого тексту, а отже, являють собою «пусті судини», які треба заповнювати конкретним змістом у процесі реалізації Конституції[458]. Чим же слід заповнювати ці «пусті судини»? С. В. Шевчук відповідає: «... Переважну частину конституційного права сучасних демократичних країн становлять судові рішення з питань застосування Конституції, які мають обов’язковий характер»[459]. Мало того, що судова гілка влади не виявляє уваги і поваги до положень Конституції, так ще й наука рекомендує судам вважати ці положення суто рамковими, які суди можуть і навіть повинні заповнювати своєю творчістю.

Конституція України потребує іншого до неї ставлення як з боку всіх гілок влади, особливо судової, так і з боку юридичної науки. Конституція України ввібрала до себе світовий досвід конституціоналізму і відповідної галузі юридичної науки, а не була написана на чистому аркуші паперу. Так і застосування Конституції повинне ввібрати в себе кращий світовий досвід і кращі досягнення юридичної науки. З погляду цього досвіду, відповіді на запитання, які ставляться в науці: «Що означає принцип верховенства права? Що означає визнання України правовою державою? У чому полягає зміст конституційних обмежень прав та свобод людини і громадянина?»[460] Відповіді на ці запитання є. Їх дає Конституція України, якщо її тлумачити з урахуванням зазначеного досвіду.

Звернемо увагу на те, що пише С. П. Головатий: «Канада стала першою країною світу, де офіційним нормативним актом принцип верховенства права було піднято на найвищий рівень конституційної теорії, завдяки чому він є вищим керівним принципом юридичної практики і політичного життя»[461]. Йдеться про те, що в 1982 році було прийнято конституційний акт — Канадську Хартію прав і свобод, в якій було закріплено принцип верховенства права. Через 14 років принцип верховенства права було закріплено в Конституції України. Це — велике досягнення як з точки зору значення принципу верховенства права для розвитку правової системи України, так і з точки зору спроби України стати поряд з державами, які століттями шукали шляхи утвердження ідеї і принципу верховенства права.

Закріплення в Конституції України принципу верховенства права значною мірою звільняє від необхідності повторювати шлях, яким йшли країни Західної Європи, бо за умови конституційного закріплення цього принципу актуальності набуває проблема змістовного наповнення принципу верховенства права, який є основним засобом забезпечення єдності Конституції, усунення суперечностей між її положеннями, досягнення мети раціональної взаємодії органів влади в умовах поділу останньої та примирення учасників відносин, що регулюються конституційним правом.

3. Особливого значення набуває також виявлення субординації між тими засадами, які входять до змісту принципу верховенства права, та тієї міри, в якій цей принцип може бути впроваджений у суспільні відносини, що перебувають у стані динаміки, яка має наростати, оскільки треба надолужити прогаяне впродовж десятків років пошуку манівців на соціалістичному бездоріжжі. Що стосується тлумачення інших положень Конституції України, то воно має здійснюватись із застосуванням переважно того ж техніко-юридичного інструментарію, який використовується при тлумаченні будь-яких нормативно-правових актів, маючи на увазі, що результати такого тлумачення на заключному етапі мають «контролюватись» та корегуватись принципом верховенства права, особливо з урахуванням найбільш загального змісту положень Конституції та динаміки суспільних відносин.

Принцип верховенства права, закріплений у частині першій ст. 8 Конституції, — це універсальний засіб забезпечення цивілізованих результатів тлумачення і застосування не тільки Конституції України, а й усіх інших нормативно-правових актів України. Відтепер ні одне положення Конституції України чи будь-якого іншого нормативно-правового акта в кінцевому рахунку не може бути витлумачене всупереч природі людини як розумної істоти, яка Богом наділена моральними почуттями.

4. Твердження про те, що позитивне право має своє певне джерело, не було чужим навіть для позитивістської теорії права радянського зразка, яка проблему джерел права розглядала в двох аспектах: 1) як обумовленість змісту чинного позитивного права волею пануючого класу, зміст якої у свою чергу детермінується матеріальними умовами життя цього класу[462]; 2) як писане право, що встановлює права, обов'язки та відповідальність учасників суспільних відносин[463].

В аспекті верховенства права С. П. Головатий стверджує, що «зафіксовані в Конституції 1996 р. права і свободи людини є не наслідком цього акту позитивного