Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

– Мариш, – задумався Вадим.

Швидше блефую, хотілося відповісти Артему, чого він, звісно ж, не зробив. Бо й гадки не мав, де був у той момент телефон, але він точно чув голос Міли на відео, випадково знятому на її робочому місці. Вадим просив вибачення, що нібито випадково зґвалтував її.

– Хочеш перевірити? – запитав Артем. – Побачу тебе поруч із Сонею і про твої гріхи дізнаються всі. Анатолій Геннадійович у курсі кого на роботу взяв? Він може й чудовисько, але впевнений, жінку не чіпатиме.

– Який сміливий, шантажувати намагаєшся, – Вадим неохоче засміявся. – Тільки пам'ять відбило, раз до мене з цією інфою прийшов. Нагадати, як вона застрелилася? – останнє слово він вимовив з особливою насмішкою.

– Не зрозумів.

– Твій відос на тлі мого просто паль.

Артем так і не зміг знайти сенс у погрозах. Терпіння вичерпалося.

– Говори прямо.

– Ти ніколи не цікавився моєю біографією. Крім шкільної діяльності я підробляю охоронцем на одному дуже важливому об'єкті. Чужинців розганяю, стежу за камерами, які розташовані в самому непередбачуваному місці й можуть засвідчити злочини багатьох, – хизувався він вишуканою промовою. Побачивши, що опонент починає здогадуватися, до чого це, обличчя так і світилося від радості. – Особливо твої.

Артем стиснув щелепу. Тепер його черга визнавати поразку. Дивно, що Вадим стільки мовчав і говорити почав, тільки коли його самого притиснули. А якби цього не сталося, він би й надалі зберігав усе в секреті. Принаймні, поки йому це вигідно.

– Будеш мені заважати, – Вадим підійшов до нього і продовжив пошепки: – І тоді всі дізнаються, хто вбив Мілу. Ніяке це не самогубство. Ти просто боявся, що вона знайде зрадника, і застрелив її. А потім перетягнув у лабораторію і сунув свій пістолет у руку. Який збіг, ти примудрився влучити саме у скроню.

– Досить!

– Ні, друже, я тільки почав.

– Свої темні фантазії переказуй на даркнеті, мені таке не цікаво.

– Брешеш, – Вадим наблизився до його обличчя. – Так уважно мене ще ніхто не слухав. Мені буде чим здивувати Соньку, – він повернувся в бік учительської.

Артем схопив його за плече і повернув назад.

– Та ти що не людина?!

– Люблю, знаєш, грати людськими долями, – видав він. – Мене вона й так ненавидить, а в тебе ще є шанс, який я так вдало зіпсую. Цікаво, як вона відреагує, коли дізнається, що ти застрелив її найкращу подругу. Надалі граємо за моїми правилами.

– Я скоріше сам їй розповім, ніж тебе послухаю.