BooksUkraine.com » Сучасна проза » Привид мертвого дому. Роман-квінтет 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Привид мертвого дому. Роман-квінтет" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 207 208 209 ... 227
Перейти на сторінку:
відчаю не поліз у петлю, а ще з того іронізував. Коли ж почув, що вибранець моєї жінки розбився з новою коханкою на задньому сидінні, то спершу навіть розреготався, цілком неґречно, признаюся. Отоді-то й сталося, що моя колишня половина, а тоді новоспечена вдовичка, і потелефонувала, ніби я залишався їй найліпшим другом, і, ридаючи, розповіла цю історію, правда, оминувши факта, що її другий чоловік віз кудись таки нову коханку (про це сповістила невдовзі при довірній розмові, але я те довідався ще відразу по катастрофі з вуст моїх друзів, які люблять переповідати подібні пікантності); а відтак попросила прийти й допомогти їй, бо цілком утратила голову і вибилась із колії. Отож я, як дурний, навіть зайнявся організацією похорону свого суперника, зрештою, став одним із чотирьох, адже не родич, котрий мужньо підставив плече під гроба того мотоцикліста, і коли б мав лиху вдачу, міг би відчувати сатисфакцію. Одначе, занурившись у клопоти, не міг не пізнати: біда є біда незалежно від того, кого вона б’є, отож відтоді жарти щодо вмерлих чи мертвих з мого язика не зіслизали, особливо при дружині, хоча і в найтрагічнішому може бути своє комічне. Та це наше спільне пережиття знову зробило нас друзями, ми передзвонювалися, часом щось у мене просила, але ніколи не відчував: усе це жіночі штучки, бо ні разу нічим не заохотила мене до ближчих стосунків. Зрештою, це мене задовольняло, бо, правду кажучи, я її викреслив зі свого серця (з голови ні) і ніколи її туди не повертав, а жінки в таких речах чутливі. Так тривало років із три, ні, чотири, аж доки не сталось у мене тієї історії із завом. Отоді вона й постукала горішком об стовбура. Власне, все відбувалося нормально: вибравши її з-поміж знайомих та друзів на ангела-утішителя, я вчинив десь так, як і вона, коли розбився її коханий мотоцикліст, тобто потелефонував у скрутну хвилину, а це значило, що таки попросив допомоги, на яку розраховував, бо подібну допомогу колись подавав сам, а яка жінка таким моментом не скористується? Одне в цій ситуації було неясне: як могла вона здогадатися, що прийду саме в той вечір, адже відіслала з дому сина. Ну, хай це було простою випадковістю, але чому приготувала качку із яблуками — це вже випадковість не була, більше того, приготувала й свічки і влаштувала вечора, цілком подібного до тих давнєколишніх наших інтимних із випивкою, інтелектуальними балачками, сердечністю та й поєднаністю; при першому одруженні таке було в нас не раз, отже, свідомо повертала атмосферу нашої з’єднаності, а який чоловік подібне витримає? Отож я поклав їй руку на коліно, на що не зреагувала ніяк, а може, й зреагувала, бо від того коліна вдарив мені у руку струм, аж відсмикнув пальці. Та це не врятувало мене, бо той струм, хотів чи ні, збудив заснуле тіло, а ще того струму додалося, коли ми протанцювали під чудову музику, що линула з магнітофона, повільного танця, і я не стримався, щоб не поцілувати її — віддалася поцілункові так само, як колись. Але цього разу струм мене вже не бив, хіба хміль у голові звив кучеряві завертаси, від яких з’явилося очманіння. В результаті ми опинились у ліжку, і я відчув, пробуваючи в ній, що маю не просто задоволення, а звільнення: від проблем, гризот, важкоти у тілі, самотності та блукань світом, бо все це добряче мені остобісіло. Відтак сказав собі: «А яка, зрештою, різниця, люблю її чи ні, захоплений нею чи не захоплений, головне, що знайшов гавань, а чи цього не весь час шукав?» І саме це, здається, й стало головною моєю помилкою, бо я не любив жінки, а імітував любов до неї, а що найгірше, імітувала те саме до мене й вона, бо назагал надто віддалилися одне від одного, хоч і не настільки, як це буває в незнайомих людей, котрих при принагідній зустрічі вдаряє раптом меч пристрасті, і вони, хоч і не знають одне одного, за мить можуть стати найближчими з близьких. Цього в нас не було, бо надто добре зналися, як знаються однокласники чи однокурсники — ось чому вони так рідко одружуються. В нас, при новому з’єднанні не виникло   т а ї н и, тієї загадки, яка й стає каменем-кременем, що ним викрешують з іншого каменя, навіть не кременя, іскри та вогонь. Отже, ми зійшлися не тому, що вогонь в нас викресався і воскресився, а тому, що обоє здалися перед випробуванням життям, а це вже і є колапс чи соІІаЬог — розрушення, падіння, ослаблення, занурення, потоплення — своїм з’єднанням ми не створили, а зруйнували отого духа, який і визначає   т а ї н у, одним словом кажучи, ми змирились.

Ось чому в наші стосунки швидко завітав будень, значно швидше, як це буває у закоханих молодят, бо й молодятами не були та й закоханими. Єдине добре в цій ситуації те, що дістав нормальну, без проблем спромогу гасити свою сексуальну затурбованість, а отже, чинився ще спокійнішим, відтак ніщо мені не заважало ставати тим нурцем, котрий задоволено поринає в глибини буття, зовсім не маючи наміру вириватися з нього, щоб ковтнути справжнього повітря, адже безум у житті — це і є спроба такого повітря ковтнути.

Ось коли з’явилася та юна «відьмочка», і я, хоча зовсім того не бажав, таки випірнув із власних глибин, а таки ковтнув повітря безуму, якому немає мисленого виміру. І сталися зі мною дивні речі. Щодо дівчини — уникав її, як тільки міг, але вона постійно вигулькувала на дорозі. Це дивоглядна річ: у великому місті люди, навіть знайомі поміж себе і не вельми віддалені місцем прожиття, можуть роками не здибуватися, коли не підтримують зв’язків штучно: через телефони, домовлені зустрічі тощо. Але тут відбувалося щось аж зовсім чудне; міг би навіть подумати, що вона зумисне за мною стежить, відповідно й виринає в найнесподіваніші моменти, щоразу обливаючи мене мороком отих дивовижних очей і навіть сама лякаючись од тих здибувань. Але я чомусь упевнений, що зустрічі поза роботою були не підготовлені, а таки принагідні. Наприклад, заходив до трамваю чи магазину й заставав її там; міг перестрітися на вулиці; або взяти б такого приклада: можна прийти до певного місця двома шляхами, отож ішов тим, яким ходити не звик, — і опалювався мороком знайомих очей — ось чому називаю її «відьмочкою». А ще й тому, що, навіть не зустрічаючись, постійно

1 ... 207 208 209 ... 227
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид мертвого дому. Роман-квінтет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"