Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

— Яке?

— Хто стріляв у мої шини?

Вона знову засміялася.

— Ти ж і сам здогадався, правда?

— Можливо. Скажи сама.

— Бранд, — відповіла вона. — Йому не вдалося знищити твою пам'ять, тож він вирішив перейти до радикальніших дій.

— У відомій мені версії стріляв саме Блейз. Він же й лишив мене в озері. А Бранд вчасно прибув, щоб витягнути мене і врятувати. До речі, дані поліційного звіту стверджують, що таке цілком імовірно.

— Хто викликав поліцію? — запитала вона.

— Вони зареєстрували виклик як анонімний, але..

— Їм зателефонував Блейз. Він не міг дістатися до тебе, щоб врятувати, щойно збагнув, що саме відбувається. Він сподівався, що патруль зможе. На щастя, так і сталося.

— Що ти маєш на увазі?

— Бранд не витягував тебе після аварії. Ти сам виліз. Він затримався, щоб упевнитися, що ти дійсно помер, а ти виборсався, ще й виліз на берег. Він спустився перевірити твій стан і вирішити: чи помреш ти, якщо тебе просто лишити там, чи для певності варто кинути тебе в озеро ще раз. Тоді ж прибула поліція і йому довелося забиратися геть. Скоро ми наздогнали його, змогли здолати і замкнути у вежі. На це знадобилося багацько сил. Пізніше я зв'язалася з Еріком і розповіла, що трапилося. Тоді він наказав Флорі перевести тебе в інший шпиталь і простежити, щоб ти пролежав там до його коронації.

— Узгоджується, — відказав я. — Дякую.

— Узгоджується з чим?

— Я був лишень терапевтом у маленькому містечку в часи куди простіші за ці, тож багато справ з психіатрією не мав. Але я точно знаю, що людину не б'ють струмом, щоб відновити пам'ять. Електрошок має прямо протилежну дію. Він руйнує короткострокову пам'ять. Мої підозри зросли, коли я дізнався, що за цим стоїть Бранд. Тож у мене виникла власна гіпотеза. Автокатастрофа не відновила моїх спогадів, не відновила й шокова терапія. Зрештою, вони почали відновлюватися самостійно, а не внаслідок якоїсь травми. Певно, я зробив або сказав щось, що вказало на цей процес. Чутка якось долетіла до Бранда, і він вирішив, що тоді був для цього зовсім не слушний час. Тож він прибув у мою Тінь і примудрився засудити мене і відрядити на лікування. Він сподівався, що воно зруйнує те, що мені вдалося пригадати. Вдалося йому це тільки частково — на кілька днів, доки мене били електрошоком. Ще й аварія посприяла. Але коли я втік з Портера й оклигав попри його спробу мене вбити, процес відновлення продовжився, щойно я прийшов до тями в «Ґрінвуді» та втік звідти. Доки гостював у Флори, пригадав ще і ще. Коли Рендом узяв мене у Ребму пройти Лабіринт, відновлення спогадів пришвидшилося. А втім, навіть якби цього не трапилося, я певен, що спогади повернулися б самі. Можливо, на це знадобилося б трішки більше часу, однак я вже пробився крізь запону, та й ближче до кінця процес усе жвавішав. Тож я дійшов до висновку, що Бранд намагався перешкодити мені, а це узгоджується з розказаною тобою історією.

Смуга зоряного неба звузилася, а тоді й повністю зникла. Тепер ми рухалися крізь абсолютно чорний тунель, а далеко попереду блимав якийсь вогник.

— Так, — сказала вона у темряві переді мною, — ти правильно здогадуєшся. Бранд боявся тебе. Він стверджував, що бачив однієї ночі в Tip-на Ноґті, як ти повернешся і зруйнуєш наші плани. Я не звернула на це жодної уваги, адже гадки не мала, чи ти взагалі живий. Саме тоді він і вирушив на пошуки тебе. Чи визначив твоє місцеперебування через наші аркани, чи просто прочитав у Ерікових думках, я не знаю. Ймовірно, останнє. Він здатен і на таке. Отже, він знайшов тебе, а решту ти знаєш.

— Спершу його підозри викликало життя Флори в тій Тіні та її дивний зв'язок з Еріком. Або ж він просто так сказав. Та зараз це не має значення. Що ти пропонуєш робити, якщо ми таки надибаємо на нього?

Вона засміялася:

— У тебе є меч.

— Нещодавно Бранд сказав мені, що Блейз живий. Це правда?

— Так.

— Тоді чому тут я, а не Блейз?

— Блейз не налаштований на Камінь. А ти — налаштований. Ти доволі близько з ним взаємодієш, тож він спробує врятувати тобі життя, якщо ти опинишся під загрозою. Тому ризик не дуже великий, — пояснила вона, а тоді за кілька секунд додала: — Але не треба надто на нього сподіватися. Швидкий удар здатен заглушити його реакцію — і ти помреш, хоча кулон і буде поруч.

Світло попереду стало яскравішим, але там досі не було жодних обрисів, звуків чи запахів. Рухаючись уперед, я міркував про нашарування тлумачень, почутих мною після повернення, в основі кожного — складне переплетіння мотивів, пояснень того, що трапилося, до мого повернення, що відбулося відтоді і яка ситуація тепер. Емоції, плани, почуття й наміри кружляли, наче повінь, у фактологічному світі, який я повільно вибудовував на могилі власного альтер-еґо, але, в кращих стайніанських традиціях, дія є дія[95], кожна хвиля інтерпретацій, що спадала на мене, змінювала моє, здавалося, давно визначене ставлення до багатьох речей, і таким чином змінювала всю картину — і складалося враження, ніби все життя — лишень змінна гра Тіні з Амбером, яка навіки лишає недосяжним сяйво істини. І все ж я не міг заперечувати, що знаю значно більше, ніж кілька років тому, що підійшов до серця проблеми значно ближче, ніж будь-коли, що вся метушня навколо мого повернення розступалася перед якимось кінцевим вердиктом. А чого ж я хотів? Нагоди з'ясувати правду і діяти відповідно до неї! Я розсміявся. Чи ж дано кому-небудь на світі хоча би спізнати істинне знання, не кажучи вже про можливість скористатися ним? Гадаю, вистачить навіть практичного наближення до істини... І нагода кілька разів махнути мечем у правильному напрямку — це найвища нагорода, яку я можу отримати о першій ночі від світу, що так змінився від полудня. Я знову засміявся і впевнився, що мій клинок зручно лежить у піхвах.

— Бранд казав, що Блейз зібрав нову армію... — почав я.

— Пізніше, — перервала мене вона. — Часу більше нема.

І вона мала рацію. Світло розширилося, обернувшись на круглий прохід. Він так швидко почав наближатися, що складалося враження, ніби сам тунель скорочується. Щось подібне до денного світла