Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я вже почав це підозрювати.
— Ми маємо його спинити. Не знаю, чи багато ти знаєш...
— Тепер уже гадки не маю, — відказав я, — але в мене під контролем Лабіринт в Амбері та Ребмі, їх охороняють. Джерард щойно повідомив, що Бранд з'явився в Амбері, але його сполохали.
Вона кивнула мініатюрною голівкою. Її руде волосся було зачесане абияк. Та й увесь її вигляд свідчив про втому.
— Я знаю про це, — відказала вона. — Бо стежу за ним. Але ти забув про іншу ймовірність.
— Ні, — відказав я. — За моїми підрахунками, Tip-на Ноґт ще недоступний....
— Я не про нього. Він рушив до первинного Лабіринту.
— Щоб налаштувати Камінь?
— У першу чергу, так, — відказала вона.
— Але блукаючи ним, він буде змушений пройти крізь зруйновану частину. Гадаю, це більш ніж складно.
— Тож ти в курсі про це, — зауважила вона. — Добре. Це зекономить час. Темна ділянка не завдасть йому такої ж шкоди, як будь-кому з нас. З темрявою він домовився. Зараз ми маємо спинити його.
— Знаєш туди якісь шляхи навпростець?
— Так. Іди до мене, я тебе туди відведу.
— Хвилинку. Хочу забрати Барабана.
— Навіщо?
— Гадки не маю. Але саме тому й хочу забрати.
— Чудово. Тоді забери мене до себе. Звідти вирушити так само просто, як і звідси.
Я простягнув руку і за мить уже тримав її долоню. Вона ступила вперед.
— Господи! — Білл відсахнувся назад. — А я вже сумнівався у твоєму психічному здоров'ї, Карле. А тепер переймаюся за своє. Вона... вона одна з людей на картах, так?
— Так. Білле, це моя сестра Фіона. Фіоно, це Білл Рот, дуже хороший друг.
Фі простягнула руку і всміхнулася, тож я ненадовго полишив їх і пішов забрати Барабана. Я привів його за кілька хвилин.
— Білле, — сказав я. — Вибач, що згайнував твій час. Та річ у мого брата. Зараз ми підемо за ним. Дякую, що допоміг мені.
Він потиснув мені руку і мовив:
— Корвін.
Я всміхнувся.
— Так, це моє ім'я.
— Ми побалакали трохи з твоєю сестрою. Не те, щоб я дізнався багато за кілька хвилин, але знаю, що ситуація небезпечна. Тож щасти тобі. І я досі хочу колись почути повну історію.
— Дякую, — відказав я. — Спробую подбати про те, щоб ти почув її.
Я осідлав коня, нахилився вниз і посадив Фіону перед собою.
— Добраніч, містере Роте, — сказала вона йому. А тоді мовила до мене: — Починай повільно їхати через поле.
Я так і зробив.
— Бранд сказав, що його штрикнула саме ти, — сказав я, щойно ми від'їхали достатньо далеко, щоб нас ніхто не чув.
— Так і є.
— Чому?
— Щоб уникнути цього всього.
— Я довго розмовляв з ним. Він стверджує, що з самого початку ти, Блейз і він сам надумали захопити владу.
— Це правда.
— Він казав, що намагався схилити на свій бік Каїна, але Каїн не піддався на його умовляння і змовився з Еріком і Джуліаном. Таким чином утворилася їхня група, щоб не дати вам захопити трон.
— Загалом, так і є. Каїн мав власні амбіції — так, дуже далекоглядні, але амбіції. Однак він не мав можливості претендувати на трон. Тож він вирішив: якщо вже йому судилася незначна роль, то краще йому служити Еріку, а не Блейзу. Я розумію, що й до чого.
— Також він повідомив, що ви мали справу з силами по той бік Чорної дороги — з Дворами Хаосу.
— Так, — відповіла вона. — Мали.
— Ти використовуєш минулий час.
— Щодо себе і Блейза — так.
— А Бранд не таке казав.
— Ще б пак.
— Він казав, що ви з Блейзом хотіли й надалі підтримувати той союз, але сам він змінив рішення. А ще він стверджує, що ви за це напалися на нього, тому й запхали у вежу.
— Чому ж ми тоді його не вбили?
— Здаюся. Розкажи.
— Він був надто небезпечним, аби вештатися на свободі, але ми не могли вбити його, адже він мав дещо життєво необхідне.
— І що ж це?
— Коли Дворкін зник, Бранд лишався єдиною людиною, яка знала, як нівелювати шкоду, завдану ним первинному Лабіринту.
— У вас було вдосталь часу, щоб витягти з нього цю інформацію.
— У нього просто неймовірні можливості.
— Тоді чому ж ти вдарила його ножем?
— Повторюю, щоб уникнути цього всього. Якби постало питання: вбити його чи відпустити на свободу, краще б він загинув. Ми би спробували самі знайти спосіб полагодити Лабіринт.
— Якщо все саме так, чому ж ти погодилася взяти участь у його поверненні?
— По-перше, я не брала участі у його поверненні. Навпаки, я намагалася перешкодити цьому. Однак надто багато людей справді прагнули витягнути його. Попри мою перешкоду, ви пробилися до нього. По-друге, я мала бути поруч, щоби спробувати його вбити, якщо вам таки вдасться зв'язатися з ним. Але все вийшло настільки погано, наскільки було можливо.
— Ти стверджуєш, що ви з Блейзом сумнівалися щодо угоди, а Бранд — ні?
— Саме так.
— І як же ваші сумніви допомогли би домогтися трону?
— Ми гадали, що зможемо захопити його без сторонньої допомоги.
— Ясно.
— Ти віриш мені?
— Боюся, що починаю.
— Поверни тут.
Я повернув у розколину. Шлях став вузьким і дуже темним — його освітлювала лишень стрічка зоряного неба високо вгорі. Доки ми розмовляли, Фіона керувала Тінями, вивівши нас з Едового поля в туманну, торф'янисту місцину. Відтак ми піднялися на ясний скелястий шлях між горами. Тепер, коли ми прямували крізь моторошну розколину, я відчув, що вона знову маніпулює Тінями. У повітрі війнуло свіжістю, але не холодом. Чорнота праворуч і ліворуч від нас була абсолютною, створюючи ілюзію радше неймовірної глибини, аніж огорненої мороком скелі. Це враження тільки посилилося, коли я збагнув, що від ударів копит Барабана не лишається ні луни, ні відгомону, ні обертону.
— Що мені зробити, аби здобути твою довіру? — запитала Фіона.
— Ти просиш забагато.
Вона засміялася.
— Дозволь висловитися інакше. Що я можу зробити, аби переконати тебе, що кажу правду?
— Відповісти
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.